Читать «Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели» онлайн - страница 316

Кожен аспірант одержував від компанії Пітере і Текер відповідь. О ні! Була звістка, що вдова, глибоко вражена його простим і цікавим листом, просить його написати до неї ще раз і оповісти про себе докладніше та додати фотографічну картку, коли це можливо. Агентство Пітере і Текер до того повідомляло закоханого, що гонорар за передання другого листа їхній прекрасній клієнтці становить два долари, які й годиться до листа додати.

Тепер ви бачите всю красу цього простого плану. Близько дев’яноста відсотків місцевих “чужоземних шляхтичів” десь видряпало потрібні кошти й висилало їх. Це й було все, що треба.

Поза тим ми з Енді могли тільки скаржитись на те, що доводилось зазнавати чимало клопоту, розліплюючи конверти та виймаючи звідти гроші.

— Деяка, правда, невеличка частина клієнтів з’являлась особисто. Ми їх посилали до містріс Тротер, а вона вже докінчувала справу; однак троє чи четверо повернулось, щоб дати нам прочуханки за свої витрати на дорогу. Потім листи почали надходити з найдальших округ, і ми з Енді здобували по двісті доларів на день.

Якось одного дня, коли нам було особливо завізно, я саме розкладав по скриньках з-під сигар доларові та дводоларові папірці, а Енді висвистував “Не їй весільну пісню заспівали”, маленький, лукавий чоловічок нагодився до нашої установи. Тільки я його вглядів, то відчув напад гордощів, бо справу свою ми провадили хвацько.

— Я бачу, у вас сьогодні пречисленна почта, — обізвався чоловічок.

Я звівся й узявся за шапку.

— Ходімо, — відказав я. — Ми вас сподівались. Я покажу вам наше майно. Як почував себе Тедді Рузвельт, коли ви покинули Вашингтон?

Я повів його до готелю “Річковий Пейзаж” і познайомив його з містріс Тротер.

Далі показав йому її банкову книжку, де було записано дві тисячі доларів на її ім’я.

— Здається, все у вас, як годиться, — сказав агент таємної поліції.

— Все, як годиться, — проказав я. — І коли, бува, ви ще чоловік нежонатий, я міг би покинути вас на часинку на самоті з цією леді. А за два долари не будемо згадувати.

— Дякую, — відповів він. — Коли б я був нежонатий, то я б залишився. Бувайте здорові, містер Пітере.

Наприкінці третього місяця ми набрали щось понад п’ять тисяч доларів і побачили, що пора кінчати. На нас уже багато скарг назбиралось; та й містріс Тротер, здавалось, уже занудилась своєю роботою. Багато претендентів з’являлось, щоб подивитись на неї, і, здавалось, це їй уже дошкуляло.

Отже, ми ухвалили складати манатки, і я пішов до готелю містріс Тротер, щоб сплатити їй гроші за останній тиждень, попрощатися з нею й забрати в неї чек на дві тисячі доларів. Прийшов я до неї і побачив, що вона плакала, річкою розливалась, мов дитина, що не хоче до школи йти.

— Ну, ну, — промовив я, — що це має означати? Чи вас хто-небудь скривдив, чи вас додому вже пориває?

— Ні, містер Пітере, — вимовила вона. — Я вам все розкажу. Ви завсіди були приятелем Зікові, і тому це мене не бентежить. Містер Пітере, я закохалась. Я так тяжко закохалась в одного чоловіка, що не витерплю, коли він не буде мені належати. Це — саме той ідеал, що завсіди жив у моєму серці.