Читать «Велика місія цивілізаторів» онлайн - страница 16

Шериф махнув рукавичкою і пішов до автомашини, обережно ступаючи начищеними черевиками. Юджін примружився йому вслід і рішуче взявся за половинку величезної чавунної труби. З другого кінця став товстий парубійко з бородавкою на щоці. О'Смайлі відчув, що ноша йому не під силу, але охоронник уже гукнув: «Пішов!»— і довелося йти.

Долоні пекло, руки тягнуло донизу, ноги заносило з боку на бік. Через хвилину Юджін здер шкіру на долонях, зойкнув і випустив свій кінець. Напарник люто вилаявся. Підбіг охоронник і пхнув Юджіна в бік.

— Скажи, будь ласка, інтелігент. Нікчема!

О'Смайлі лежав на сухій глині, і кров, що текла з його руки, змішувалася з жовтим пилом.

— Може, вам лікаря покликати? Стомитися зволили, ваше ексцеленціє? — знущався поліцай.

Юджінові, як у далекому дитинстві, хотілося опинитися в зеленому прохолодному гаю, лежати на траві й плакати, а потім заснути під шум листя…

— Підведись, собако! Ну! Я довго буду тут з тобою?..

— Не руште його. В нього важкий нервовий шок. Я вимагатиму його дострокового звільнення. Та поможіть же йому підвестися!

Говорить худорлявий чоловік у сірому плащі й білому шарфі, сивий, з мохнатими білими бровами. Сильний чоловік. Поліцаї піднімають обережно Юджіна. Незнайомий у плащі бере його під руку й веде доріжкою.

…Справжнє чудо! Юджін поголений, ситий, одягнений у хороший чорний костюм. Він сидить у великій затишній кімнаті за круглим полірованим столиком. Спокійно світить флуоресціюючий квадрат на стелі. Навколо — широкі крісла, гірка з виткими рослинами, китайський фарфор на серванті, стелажі з книжками. Сивий незнайомий сидить навпроти Юджіна. Перед співбесідниками стоять бокали з коктейлем, соломинки в склянці, кружальця лимона на тарілочці. Шумить вентилятор. О'Смайлі приємно вражений: адже ця кімната знаходиться всередині паралелепіпеда! Господар дістає сигари й каже:

— Ви в безпеці. Вважайте, на волі. І це ще не все, що я збираюся для вас зробити.

Господар люб'язно всміхається.

— Дякую, сер, ви безмежно добрі до мене.

— Послухайте, містер О'Смайлі: ви хочете багато заробляти?

— Ясна річ, сер!

—І ви не можете знайти постійної роботи?

— Ви мені наступили на самісінький мозоль, сер.

— Але коли б ви довели якому-небудь підрядчикові, що маєте надзвичайні здібності і можете замінити кількох робітників, то він узяв би вас?

— Гадаю, що так, сер. (До чого він хилить?)

— А якщо я дам вам такі здібності? (Чи суперафера, чи…)

— Мої внуки молитимуться за вас, сер, хоча я ж…

— Ви молодий, у вас усе життя попереду — заведете ще й дітей, і внуків.

— Щоб завести сім'ю, треба мати шматок хліба, сер.

— Ну, щодо хліба, причому хліба з отакенним шаром масла, — можете не турбуватися. Ваше щастя, що я прогулювався пустирем. Отже, дозвольте запитати вас: чому ви кинули трубу?

— Стомився, сер…

(Ти б її кинув через три кроки! Ще питає…)

— Саме так: стомився. А добре було б зовсім не стомлюватися, працювати дні й місяці без передишки і відчувати себе таким же бадьорим, як після п'яти хвилин роботи. Які перспективи, яка економія часу! Уявляєте, містер О'Смайлі? Шахтар, що видає на-гора десять тисяч тонн вугілля без спочинку… Геолог, який переходить через Гімалаї, не роблячи привалу… Фермер, що може зорати всю Ірландію, не відриваючись від керма трактора… Га? Ви за відпущені вам роки життя зробите мільйони добрих справ, надзвичайно допоможете людям, прогресові. І навіть не втомитесь!