Читать «Велика місія цивілізаторів» онлайн - страница 17

— Що я повинен зробити, сер? — видихнув із себе О'Смайлі.

— Ви? Тільки дати себе приспати. Це не боляче…

— А хоча б і боляче! Але мені все-таки цікаво: як ви можете зробити таке чудо?

— Оце питання. Гаразд, відповім. Знаєте основну властивість серцевого м'яза? Ні, звичайно… Автоматизм. Серце не потребує безперервних команд мозку — стискайся, розтискуйся, стискайся, розтискуйся… Імпульс час од часу «заводить» його, а потім м'яз працює автоматично, немов маховик в інерційному моторі. Серце може працювати сто років без передишки: наше завдання значно скромніше. Ми лише надамо всім гладеньким і поперечносмугастим м'язам тіла здатність до автоматизму, до надзвичайно тривалої інерції… Це, звісно, дуже примітивне пояснення: по-перше, питання надто вже фахове, а по-друге, таємниця операції належить не мені, а правлінню інституту… Зрозуміло?

Ще й як, сер! Ходімо, чи що?

Куди?

— В операційну!

…Білий-білий танок проміння, немов над лампою кружляє крижаний осколок, виблискуючи всіма своїми зломами і гранями. Повільно пливуть, зливаються червоно-білі плями — легкі й холодні, ніби маленькі рибки або пластівці мила… О, яке яскраве світло!

— Прийшли до пам'яті, містер О'Смайлі? От і добре, я вам телевізор увімкну, потім поспите. Каучукового покривала не чіпайте, намагайтесь не ворушитися. Коли буде щось потрібно — покличте сестру. Голову можете повернути?

Юджін повернув. Зморщився від болю.

— Нічого, нічого! Лежіть. Вранці я дам вам усі інструкції.

Сивий лікар пішов. Високий, як баскетболіст, вилощений асистент увімкнув телевізор, підморгнув О'Смайлі і також вийшов. Юджін лишився лежати на кушетці — кволий, сонний. Голова паморочилась, давило еластичне покривало, по тілу блукали болі.

Йшла телепередача. Так, черговий бойовичок із життя американських бандитів. Автомобілі, пістолети, підвали, гульня, крики, хтось котиться зі сходів, хтось базікає про жінок. Все дуже настирливе й галасливо-дурне. Юджін нічого не розумів, у нього співала кров у скронях… Хмарочоси. Бродвей. Кабаре. За столиком сидить злодій зі шрамом на щоці. На естраді парочка виконує хвацький твіст — ні рук, ні ніг не видно. Скільки вони так протанцюють? Годину, максимум дві… Твіст… Стоп. Стоп… Ось вона — жила, як кажуть золотошукачі!

Коли вранці завітав лікар, Юджін твердо знав, що залишить своїм майбутнім дітям багатомільйонну спадщину.

Лікар відстебнув каучукове покривало, лагідно потис Юджінові руку й запропонував підвестися.

На столі лежали цвяхи й молоток.

— Забийте цей цвяшок, мій любий!