Читать «Велика місія цивілізаторів» онлайн - страница 18

І він почав… Але далі… Руки більше не слухалися його: було плече, і все!.. О'Смайлі з жахом схопився лівою рукою за лікоть правиці: нічого! Наче взявся за нечутливий сталевий поршень. Цвях було вже забито, і молоток з гуркотом опускався на стіл. Рука вдаряла молотком зі швидкістю кулеметної черги. Юджін закричав од жаху. Дошка тріснула. Удари молотка злилися в суцільний гул. Полетіли тріски, і Юджін пробив стіл.

— Досить! Побажайте зупинитися!

Він напружився — і раптом відчув свої пальці, затиснутий в них молоток, лікоть, біцепс…

— Скоро ви опануєте і складніші дії. Головне для вас — обережність і повний самоконтроль. Ви можете пишатися, друже мій. Містер О'Смайлі — перша в світі Невтомна людина!

Підходячи до будинку, О'Смайлі підморгнув сам собі і заспівав джазову мелодію. Чистив зуби перед сном, не стримався і втратив контроль над своєю рукою: щітка заходила, як поршень, і мало не розірвала йому ясна. «Ось вона, золота жила!»

— Свіжі газети, містер Смайл.

— На стіл, Фелікс.

Лакей подав пачку газет і вийшов. Юджін послав у рот порцію чуінгаму й почав гойдатися, дивлячись удаль через перила галереї своєї заміської вілли. Недбало розгорнув газету.

«Новий рекорд Юджіна Смайла…»

«Двісті вісім годин твіста…»

«Король твіста збирається їхати в Лос-Анжелос…»

«Неперевершений Юджін уклав контракт із Голлівудом…»

І так скрізь у вечірніх газетах. Відтоді, як Юджін О'Смайлі, який американізував своє прізвище, вперше виступив у дублінському кафе «Ямайка», весь світ захоплювався рекордами невтомного ірландця: сорок дві години твіста, вісімдесят дев'ять, сто шість, двісті одна!

Обкладинки журналів завоювало характерне обличчя Смайла з гострим носом, карими очима й короткою спортивною зачіскою.

Лише одна темна плямочка затьмарювала шлях Юджіна, завалений тисячними контрактами і осяяний сотнями магнієвих спалахів. Одного разу Смайл побачив у першому ряду старого лікаря. Рвонувся до краю естради. Зал здивовано притих. А вчений у сірому плащі й білому шарфі підвівся, відвернувся від Юджіна і пішов проходом, стукаючи ціпком і не звертаючи уваги на зойки екзальтованих дівиць.

А, до біса! Було б що згадувати. Пора змінити шовковий домашній халат на строгу чорноту й білизну вечірнього костюма. Банкір Ліндер дає вечоринку з нагоди дев'ятнадцятиріччя своєї доньки. Гм… Є над чим подумати.

— Фелікс, фрак!

Смайл зірвав капронового метелика. Друга година ночі. Автомашину відпустив. Треба пройтись.

У голові Юджіна бродили сухі, не дуже сухі і зовсім уже «мокрі» напої Ліндера. Пішоходів зустрічалося мало: яскраво сяяли сизо-білі панелі вітрин. Юджіна гойднуло з боку на бік. Не варто було так напиватися сьогодні.

…Звідки цей дзенькіт? Ох, диявол, яке велике скло! І вже біжить проклятий боббі з ліхтарем, кричить, хапає за комір плаща.

Та відпусти ж… В очах ні жалю, ні пощади. Ну, постривай…

Поліцай, розкинувши руки, лежав під розбитою вітриною. Кулаки Юджіна працювали з кулеметною швидкістю, стукотіли по черепу мертвого констебля.

… — Ви Юджін О'Смайлі, двадцяти дев'яти років, ірландець, родом із Уотерфорда, — суддя суворо глянув з-під насуплених брів, — за професією… гм…