Читать «Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею» онлайн - страница 39

Катарсис? — накось-викуси!

Ніколи нам ти не розповіси, Що бачив, вдершися в чужу державу; Мабуть, там рай у Божій силі й славі, Та нам не бачити тієї-от краси…

Спочатку навіть не зрозумів, що співає зірка. Голос зовсім інший, інтонації. Хвороблива хрипота, надтріснуті акорди гітари… Тихо причинивши за собою двері, я став у куточку. Притулився до стіни. Зараз Юрок співав не «для башлів» — для себе. І обличчя у зірки було…

Зоряне.

Втомлена, немолода людина, поза славою і мішурою.

Там стогін-дзвін, розірвана струна Розріже тишу — чуєш, мій юначе? — Як звук в багатожильній тятиві: Стріла у серці, хай її не бачать…

Звукооператор протягує мені чарку. Повну. Дякую мовчки, кивком — боюся перешкодити пісні.

І хтось розійдеться з бідою, А хтось всміхнеться від знущання злого, Тобі зробивши боляче цим словом. Та ти мовчиш. Ти бачив ад в раю.

— Валеро? Ти тут? Тебе на вході чекають.

У дверях — Наталя у супроводі меланхолійного охоронця.

— Хто?

— Якийсь юнак, — басом гуде охоронець.

Винувато розводжу руками: бачиш, Юрку? Не одного тебе прихильники дістають!

Обіцяний юнак чекає внизу, у фойє. Дивно, що охорона його сюди пропустила: оно, залишки фанів дотепер на вулиці товчуться. Пиво п'ють. Скандують всілякі нісенітниці. Але — «кордон на замку»! А цього пустили. Дивний він, причмелений. Коли підходжу ближче — враження посилюється. Очки бігають, кутики губ тремтять. Обличчя… псоріаз у нього, чи що? Екзема?! Шкіра блищить, ніби вкрита «тоналкою», навколо рота — почервоніння, облямоване білою плівкою. Нагадує посмішку Рудого клоуна.

Рум'янець ідеально круглими п'ятаками.

— Це ви мене шукали?

— Ви… ви Смоляков? Валерій Якович?!

Паузи між словами — немов людині катастрофічно не вистачає повітря. Голос ламається, «пускає півня». Від хвилювання? Від страху? Нісенітниця! Чого йому мене боятися?!

— Так, це я.

— Я… я прийшов вибачитися… і повернути… Повернути!

Він судомно робить крок до мене. Я не встигаю нічого гаразд зрозуміти, як у мене в долонях опиняється ціла купа мотлоху: купка купюр різного номіналу, моє власне портмоне, авторучка «Паркер», годинник на шкіряному ремінці (здається, золотий!) і…

Куля-в-кулі-в-кульці підморгує: привіт!

Втім, все це я розгледів трохи пізніше. А в першу мить погляд прикипів до його зап'ястка, який виглядав з-під куцого рукава. Шкіра була вкрита коростою, лущилася, нагадувала риб'ячу луску або нашарування лупи… Місцями короста відшаровувалася, і під нею прозирав розсип гнійних виразок. Господи! Ніколи не зустрічав хворих на проказу. Або це у нього псоріаз такий страшний?