Читать «Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею» онлайн - страница 38
Генрi Лайон Олдi
Я просто засмутився, що натурал.
Теж був би ввічливим…
— Гаразд, старий, ти думай. До ранку час є. Потяг о пів на шосту, ніч тут гуляти будемо.
Усміхаюся зірці:
— Мене дружина не відпустить. Ревнива.
Юрок пхикає у відповідь і витягує з-під купи сценічних шмоток гітару. Акустику. Стареньку, бувалу, але ще, схоже, цілком робочу «Кремону». Бере пробний акорд. Гітара не настроєна, і зірка починає терпляче підкручувати кілки.
Вибираюся в коридор.
Із-за сусідніх дверей долинає голос моєї дружини:
— …це як в музиці. Де зараз симфонії? ораторії? сюїти на півгодини-годину?! А немає! Суцільні шлягери-трихвилинки. Навіть для симфоністів композиція на десять хвилин — це вже багато. І в джазі — аналогічно. Про попсу і рок я взагалі мовчу…
— Перепрошую! А як же тоді…
Все зрозуміло. Наталя після третьої чарки сіла на улюбленого коника, зібрала навколо себе компанію підігрітих естетів, і тепер вони із задоволенням чешуть язиками. Вічна тема: «Куди, блін, котимося?!» Добре, що ми сьогодні на таксі приїхали, а «Хонду», циганочку нашу, на стоянці залишили. За кермо Наташці краще не сідати. Зате вчора і позавчора під’їжджали на своїй тачці, як «білі люди». Самому може водити навчитися? Треба б…
— …але ж це крапля в морі, Сірий! А література?! Де тепер романи, я вас питаю?
— Навпаки! Зараз якраз вірші і збірки оповідань майже не видають. А романами вашими всі ятки завалені…
— Ви не зрозуміли. Я маю на увазі
— Здається, ви згущуєте фарби, Наталочко. Давайте по чарочці, і я вам наведу приклади. З сучасних.
— Зробіть ласку! Ні, мені справді цікаво… Куди ви стільки ллєте?! Ну добре, добре, це мені на два рази буде. Ізольдо, передайте, будь ласка, шоколад…
Життя у Наталі явно вдалося. Знайшлися близькі душі. Іду далі по коридору. Накурено — хоч сокиру вішай. З дверей найближчої вбиральні вискакує гола дівчина. Побачивши мене, просить закурити, і в пасмах диму поволі йде до туалету, хилитачи худою дупою.
За спиною продовжується:
— …та що ви мені торочите! Де багатошаровість, де розгалуженість сюжету, відступи, роздуми? Де поліфонія? Немов на естраді: залишилися тільки найпростіші ритм і мелодія. Добре, нехай ритм «заводить», і мелодія мила. Чудово! Але де імпровізації, соло, оркестровки, екзотичні аранжування? Де душа, я вас питаю? Гармонія?!
— Ви б, Наталочко, ще Гомера пригадали! Інший час, інший ритм життя. І, проте, візьмемо, наприклад…
— Не треба: наприклад! Роман помер! Вони романом називають повісті. Скоро оповідання назвуть…
Гулянка розпадалася. Десь пили, сміялися, розповідали анекдоти, десь сперечалися про постмодернізм; із-за дверей, звідки з'являлася гола феміна, млосно стогнали в ритмі «кантрі». Я попрямував назад до гримерки, в якій влаштувалися Юрок, його клавішник і звукооператор. Всі ці дні, починаючи з моменту, коли злодій-невдаха поцупив «цяцьку», у мене був прекрасний настрій. І ніщо не могло його похитнути. Розбив випадково вазу — на щастя! Дружина нудить з приводу невибитого килима — ноу проблемс! Пішов і вибив. Із задоволенням. Денис відмовився йти на концерт зірки, дивитися на батькові спецефекти? — добречки! Хай тренується. Може, воно і на краще, що хлопчак хоч до чогось серйозно ставиться. Буде Чаком Норрісом.