Читать «Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею» онлайн - страница 36

Ну ти, братик, зовсім знахабнів. Де це бачено, щоб кіт — і прямо під ноги? Сидить, блохастий. Мружиться. Киць-киць-киць… Що у тебе там? Мишка? Поділитися хочеш? Спасибі, я мишами не закушую. Блін! Де ти його знайшов? А ну віднеси, де взяв! Я кому! к-кому сказав?! Стій, паршивець! Стій… Ну та, розігнався — «стій»!.. Повернулася. Кулька повернулася. А шарік вєрнулся, а он галубой… Ця-цька. П-падла ти, Глібич, пірамідон хеопський. Було щастя — біс заніс. А тут не біс, а кіт. Учений. І не заніс, а приніс. І не щастя, а…

Ну і гаразд. Гаразд, Глібич. Заберу я його. Може, ти і правий. Блін, найшло на мене. Сцена ця клята, очі б не бачили. Я — у залі. А поряд цей… Скоморох. Глядач, з квитком. Бачить. Усе бачить. І на мене коситься. Киває. Схвалює. Коли я пляшку розбив, навіть палець великий відкопилив. Мовляв, браво. А я йому у відповідь дулю скрутив. Це ж не я — браво. Не я — пляшку! Я — тут, у залі. У партері. З програмкою і біноклем. А на сцені — блазень гороховий. Це він хотів Глібича — «трояндочкою». «Міліон, міліон, міліон алих роз…» Вдавися своїм «браво», Скоморох гадський! — у мене алібі. Я з боку дивився. Із залу. Спектакль ішов. От би ще трішки… Не дали додивитися! На найцікавішому світло вирубили. І темрява.

Тьма єгипетська…

Куди це я йду? Мені начебто до метро… А, ні, правильно йду. Оно літеру «М» видно. Скоро поряд букву «Ж» привісять, для рівноваги. «М» і «Ж»… Му-Жик. Ме-Жа. Мо-Же… Може, і у цього? У Скомороха так було? Сидиш у кріслі, спектакль дивишся. Ненасправжки. П'єса, актори в гримі. А потім — кульмінація, і — ножем! — по горлу!.. або шпага — у серце!.. або… Мить тиші. Аплодисменти — шквалом. Зал встає. «Браво!» Катарсис. Катарсис, щоб йому пусто було! Катарсис, єдрьона воша!.. Ні, я не лаюся. Це я так… Вибачте. Та не вам це я, не вам!..

Оп-па, а хто це до нас в кишеню лізе? Адже ось зухвалий злодій пішов! Зараз я розвернуся, так як заїду, з розвороту ногою… Ні, ногою я впаду. Рукою. З розвороту. А ось і не заїду. І не виїду! Ну ж? Давай! Це правильна кишеня… потрібна!.. У портмоне все одно п'ятірка з дріб’язком та візитівки — не шкода. Чувак, якщо ти! чувак, валяй!.. Я тобі ще й доплачуватиму. Чесно! Ну… Є! Є! Молодець! Вийшло, вийшло!

Тепер дати йому піти, не злякати. Моя зупинка. Так, не бігти, йти спокійно… ескалатор… двері…

От і все. Вільний!!!

Вільний…

17

Коньяк був дешевий, тризірковий. Качка куди кращим пригощав! Від лимону щелепи зводило. А в серці тихо завмирав спокій. Мені було добре. Концерти зірки закінчилися, і жах цей клятий закінчився, а життя продовжується.

Гіп-гіп-ура!

— Ну, старий! Ну, врятував! Думав: все, хана чосу!..

«Чос» на жаргоні естрадників — швидкий заїзд в місто, один-два концерти в найбільшому залі, який знайдеться. Дехто для «чосу» віддає перевагу стадіонам. Себто «вичесав» максимум «понтяри» (вона ж — поважна публіка) — і по конях! Далі…

— …мені Арнольдич плаче: Юрок, тонемо, половина шоу нанівець! Я йому: кочумай, випливемо! А ти, старий, прямо бог з машини! Слухай, давай мій шмок з тобою контракт підмахне? Або я сам… Гайда з нами на гастролі: піротехніку ставити, ефекти? Башлі лопатою гребти станемо!..