Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 163

– Боже правий! – скрикнув містер Гілас, якому на думку спала страшна річ. – Це ж той Невидимець! Отже, це все – правда!

Містер Гілас відразу почав діяти, і куховарка, яка стежила за ним з вікна нагорі, дуже здивувалася, побачивши, як він зі швидкістю дев’ять миль на годину побіг до будинку. Двері загрюкали, дзвінки задзвонили, і містер Гілас несамовито скрикнув:

– Зачиняйте всі двері, вікна! Зачиняйте все! Невидимець!

Відразу ж по будинку рознеслися верески, накази й тупіт ніг.

Містер Гілас побіг зачиняти вікна, що виходили на веранду, і тут над парканом з’явилися голова, плечі й коліна доктора Кемпа.

За мить Кемп перебіг через грядку спаржі і помчав тенісним майданчиком до будинку.

– Вам не можна увійти, – зустрів його містер Гілас.

Він засунув засуви.

– Я дуже співчуваю, вам, Кемпе, і розумію, що він женеться за вами, але увійти вам не можна.

Кемп щосили стукав і смикав за раму, його обличчя спотворив жах. Він у відчаї притисся лицем до шибки, але, усвідомивши, що всі зусилля марні, побіг по веранді, перестрибнув через поручні й почав гатити молотком у бічні двері. Потім, вискочивши через бічну хвіртку, він вибіг на шлях перед будинком.

Переляканий містер Гілас бачив усе це з вікна. Щойно Кемп зник, як грядку спаржі потовкли невидимі ноги. Містер Гілас побіг нагору і більше нічого не бачив, зате, коли пробігав повз вікно на сходах, чув, як грюкнула бічна хвіртка.

Вибігши на шлях, Кемп подався вниз, тобто сам взяв участь у перегонах, за якими чотири дні тому критично стежив з вікна кабінету.

Він біг добре, хоча давно не вправлявся, і при цьому вельми спокійно розмірковував, хоча блід і пітнів. Він біг широко і не звертав убік на нерівній дорозі з купами брудного каміння чи розбитого скла: нехай, мовляв, босий Невидимець вибиратиме інший шлях.

Уперше у своєму житті Кемп усвідомив, що ця дорога дуже довга й безлюдна, а до передмістя під пагорбом дуже далеко. Здавалося, він ніколи не бігав так повільно, як зараз.

Усі будинки були вже замкнені, і зроблено це було за його наказом! Але ж могли, міркував він, мешканці передбачити такий випадок!

Удалині вже було видно місто, море ж зникло. Ходили люди.

Під’їхала конка. За нею розташований відділок поліції. Що це, кроки за спиною? Та ні, це просто вітер…

Люди дивилися на Кемпа, двоє чи троє побігли геть. Кемпові вже не ставало дихання.

У «Веселих крикетистах» галасливо зачиняли двері. За конкою були стовпи й купи піску – там відбувалися дренажні роботи.

Спочатку Кемп хотів скочити у вагон конки й зачинитися там, але потім вирішив бігти до поліції.

За хвилину він проминув «Веселих крикетистів», добіг до кінця вулиці й опинився між люди.

Кучер конки і його помічник, вражені, стояли поруч із розпряженими кіньми. Із-за піщаних насипів визирали здивовані землекопи.

Кемп побіг трохи повільніше, але припустив відразу ж, коли почув кроки переслідувача.