Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 161

Запала тиша.

Кемп посидів, прислухаючись, а тоді обережно визирнув по черзі у всі три вікна кабінету, вийшов на сходи і тривожно прислухався. Узявши зі спальні кочергу, він іще раз пішов оглянути засуви на віконницях першого поверху. Все було надійне.

Кемп повернувся нагору.

Едей досі лежав край доріжки, там, де упав.

Дорогою біля будинків ішли двоє полісменів і Кемпова покоївка.

Тиша була мертва. Полісмени й покоївка наближалися дуже повільно.

«Що він робить зараз?» – питав себе подумки Кемп.

Раптом він здригнувся. Внизу щось затріщало.

Повагавшись, Кемп зійшов униз. По всьому будинку лунали важкі удари і стояв тріск розколюваних дощок. Він чув, як задзвеніли залізні засуви на віконниці.

Кемп повернув ключа і ввійшов до кухні. Цієї ж миті до кімнати влетіли розтрощені віконниці.

Кемп застиг.

Віконна рама, крім одної поперечки, була ще ціла, але від скла залишилась тільки зубчаста облямівка. Віконниці були потрощені сокирою, що вже взялася до рами й залізної решітки, яка захищала вікно.

Раптом сокира метнулась убік і зникла.

Кемп побачив, як підстрибнув револьвер, що лежав на доріжці.

Кемп відступив.

Револьвер вистрелив запізно, уламок від одвірка пролетів над його головою.

Кемп грюкнув дверима, замкнув їх на ключ і почув Ґриффінові крики й сміх.

Сокира знову почала рубати й трощити.

Кемп стояв у коридорі й намагався обдумати становище. За хвилину Невидимець буде в кухні. Ці двері надовго його не затримають, і тоді…

У вхідні двері знову подзвонили. Ймовірно, поліція. Кемп вибіг у передпокій, накинув ланцюжок, відсунув засуви. Він покликав покоївку на ймення і, лише дочекавшись відповіді, скинув ланцюжок і відчинив двері.

Усі троє поспіхом вскочили в будинок.

Кемп знову замкнув двері.

– Невидимець тут! – сказав він. – У нього револьвер і два набої. Він убив Едея. В усякому разі, поцілив. Ви бачили його біля хвіртки? Він там лежить.

– Хто? – спитав один із полісменів.

– Едей.

– Ми підійшли з другого боку, – сказала покоївка.

– Що це за грюкіт? – поцікавився полісмен.

– Він у кухні… або зараз буде там. Він знайшов сокиру… – почав Кемп.

Раптом будинок загув від ударів у кухонні двері. Покоївка відступила до їдальні.

Щойно Кемп хотів закінчити фразу, як вони почули, що двері кухні піддались.

– Сюди! – енергійно скрикнув Кемп і штовхнув полісменів до їдальні. – Кочерга! – гукнув він і кинувся до ґрат каміна.

Кочергу, яка була у нього в руках, він дав одному полісменові, а кочергу з їдальні – другому і раптом відсахнувся назад.

Один полісмен, щось вигукнувши, націлився і влучив кочергою в сокиру.

Револьвер випустив передостанню кулю, і та пробила картину Сіднея Купера.

Другий полісмен, немов відмахуючись від оси, ударив по револьверу своєю кочергою, і револьвер із брязкотом упав на підлогу.

При першому ж ударі покоївка верескнула, постояла біля каміна, а тоді кинулась відчиняти віконниці, певно, прагнучи утекти крізь розбите вікно.

Сокира відступила в передпокій і зависла за два фути від підлоги. Чути було важке дихання Невидимця.

– Відійдіть ви обоє! – наказав він. – Мені потрібен Кемп.