Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 164

– Невидимець! – крикнув він землекопам, вказуючи рукою на щось, і перестрибнув через траншею. Йому майнула щаслива думка: тепер між ним і Невидимцем було чимало людей.

Передумавши бігти до поліції, Кемп повернув у бічну вуличку, промчав повз візок зеленяра, на мить завагався біля крамниці з солодощами і побіг бульваром, що виходив на Гілл-стрит.

Діти, що грали на вулиці, заверещали, побачивши його, й кинулись тікати. Матері стривожено відчиняли двері й вікна, щось кричали. Кемп вибіг на Гілл-стрит ярдів за триста від кінцевої зупинки конки і побачив, що навкруг з криками біжать люди.

Кемп роззирнувся.

У напрямку до пагорба, ярдів на двадцять позаду, він побачив величезного землекопа, що біг із лопатою в руках, лаючись, а за ним мчав, стиснувши кулаки, кондуктор конки. Далі з криком бігли інші люди і ніби лупцювали щось. Униз до міста бігли ще чоловіки та жінки, і Кемп добре бачив, як із якоїсь крамниці вискочив чоловік із дрючком.

– Оточуйте його! Оточуйте! – кричав хтось.

Кемп миттю збагнув: щось змінилося. Він спинився і, задихаючись, озирнувся.

– Він близько! – вигукнув Кемп. – Станьте поряд, перетніть…

Він відчув сильний удар у вухо, поточився і спробував повернутися до невидимого супротивника, але ледве встояв на ногах.

Кемп ударив у повітря, не влучив, дістав удар у підборіддя й покотився на землю. За секунду чиєсь коліно надавило йому на груди і чиїсь руки стисли горло, тільки одна з меншою силою.

Кемп схопив Невидимця за зап’ястки, почув зойк, побачив, як над головою свиснула і глухо вдарила лопата. На Кемпове обличчя закапало щось, пальці на горлі раптом розтислися.

Кемп конвульсивно вивільнився, схопив ослабле плече супротивника і, крутнувшись, опинився зверху, притиснув до землі його лікті.

– Я впіймав його! – закричав Кемп. – Допоможіть мені! Тримайте його! Він піді мною! Тримайте за ноги!

За секунду на місце бійки кинулись усі, і можна було подумати, що там відбувається якийсь несамовитий матч регбі.

Після вигуку Кемпа голосів не було чути – тільки удари, тупіт і важке дихання.

Невидимець, зробивши неймовірне зусилля і хитаючись, звівся на ноги.

Кемп вчепився в нього, як собака в оленя, і десяток рук штовхали й лупцювали нещасного. Кондуктор конки вхопив його за шию й потягнув назад.

Купа тіл впала на землю.

Били Невидимця жорстоко. І раптом пролунав дикий крик:

– Милосердя! Милосердя! – і відразу завмер.

– Киньте його! – приглушено скрикнув Кемп, і купа переплетених тіл подалася назад. – Він поранений! Кажу вам, відійдіть від нього!

Розпалені бійкою люди відійшли не відразу.

Доктор Кемп став навколішки, наче повиснувши в повітрі дюймів на п’ятнадцять від землі, і притиснув невидимі руки.

Позаду нього констебль стискав невидимі ноги.

– Не пускайте його! – закричав землекоп із закривавленою лопатою в руці. – Він прикидається.

– Ні, він не прикидається, – сказав доктор, обережно випроставши коліно. – Я триматиму його.

Кемпове обличчя почорніло від синців. Говорив він нечітко. Губа його була розбита, з неї капала кров. Випустивши одну руку Невидимця, він обмацував його обличчя.