Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 165

– Його рот повний крові, – сказав Кемп. – Боже милосердний!

Він підскочив, а потім знову опустився навколішки біля Невидимця.

Навколо люди штовхались і намагалися дістатися ближче, лунав тупіт багатьох ніг, натовп дедалі більшав. Із будинків виходили люди. Двері «Веселих крикетистів» відчинилися навстіж.

Кемп водив рукою в повітрі, ніби мацав його.

– Він не дихає, – сказав він. – Я не чую його серця. Його бік…

Стара жінка, протиснувшись під рукою величезного землекопа, вражено скрикнула:

– Дивіться!

Усі поглянули туди, куди вона вказувала зморшкуватим пальцем, і побачили обрис руки, що, прозора, безсило лежала на землі. Вона була неначе скляна, на ній було видно артерії, вени, нерви й кістки.

Просто на очах рука Невидимця темнішала і ставала непрозорішою.

– А от і ноги! – вигукнув констебль.

Поволі, починаючи від рук і ніг і далі до інших органів, тіло Ґриффіна ставало видимим.

Це було подібне до повільної дії отрути. Спершу проступили маленькі білуваті вени, що окреслювали ту чи іншу частину тіла, потім тьмяні кістки та переплетені артерії, далі м’язи та шкіра. Спочатку вони здавалися туманними, але темніли й густішали. Можна було побачити розбиті плечі й груди і невиразний обрис змарнілого, понівеченого обличчя.

Коли ж нарешті натовп розступився і Кемп випростався, перед ним на землі лежало тіло чоловіка років тридцяти, жалюгідне, понівечене й скалічене. Його волосся й брови були білі, як у альбіноса. Кулаки його були стиснуті, очі широко розплющені, на обличчі застиг вираз гніву та розпачу.

– Закрийте йому обличчя! – закричав хтось. – Заради Бога, закрийте йому обличчя!

Хтось приніс із «Веселих крикетистів» простирадло. Тіло вкрили ним і понесли до трактиру.

У трактирі, на бідному ліжку, в погано освітленій і без смаку вмебльованій кімнаті, оточений натовпом неосвічених збуджених люду, лежав Ґриффін, безжально побитий і поранений, зраджений і зацькований… Він був першим з людей, кому вдалося стати невидимим. Він був найталановитішим у світі фізиком.

Так у безмежних муках добігло кінця його дивне і жахливе життя.

Епілог

От і закінчилася дивовижна історія Невидимця.

А якщо ви хочете дізнатися більше, завітайте при нагоді до трактиру, що стоїть поблизу Порт-Стоу, і поговоріть із господарем.

Над дверима трактиру висить дошка, на якій намальовано капелюха і черевики. Назва трактиру – та сама, що й назва цього роману.

Власник трактиру – низькорослий товстун із довгим м’ясистим носом, цупким волоссям і червоними плямами на обличчі.

Якщо не поскупитися на випивку, він охоче розповість про все, що трапилося з ним після подій, про які ми оповіли, про те, як суд намагався «відібрати» в нього знайдені скарби.

– Вони не могли встановити, чиї ті гроші, – скаже він. – Слово честі, вони дивилися на мене, як на скарб. А хіба я скарб? А тоді ще один джентльмен давав мені щовечора гінею за те, щоб я розповідав цю історію в мюзик-холі.

Якщо ви побажаєте урвати його розповідь, запитайте в нього, чи не вплутано тут рукописні книги.