Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 162

– А нам потрібні ви, – відповів перший полісмен, а тоді ступив крок уперед і кочергою вдарив у напрямі голосу.

Невидимець, мабуть, відскочив назад, і кочерга влучила в підставку для парасольок.

Наносячи удар, полісмен поточився, а Невидимець стукнув його по касці сокирою, зім’яв каску, наче вона була з паперу, і полісмен покотився на поріг кухні.

Але другий полісмен, націлившись кочергою позад сокири, влучив у щось м’яке. Почувся болісний зойк, і сокира впала на підлогу.

Полісмен замахнувся ще раз – у порожнечу, та вже не влучив. Тоді він поставив ногу на сокиру, ударив знову і, тримаючи кочергу напоготові, став пильно дослухатись.

Він чув, як відчинилося вікно в їдальні й хтось швидко заходив там.

Другий полісмен повернувся на бік і сів на підлозі. Між оком і вухом у нього струменіла кров.

– Де він? – спитав поранений полісмен.

– Не знаю. Я вдарив його. Десь у передпокої, якщо не прослизнув повз нас. Докторе Кемпе! Сер! Докторе Кемпе!

Другий полісмен через силу звівся на ноги.

Раптом на кухонних сходах ледь чутно зашльопали босі ноги.

– Ех! – вигукнув перший полісмен і запустив кочергу, яка влучила в маленький газовий ріжок.

Він побіг переслідувати Невидимця, але передумав і ввійшов до їдальні.

– Докторе Кемпе! – почав він і спинився. – Доктор Кемп – герой, – промовив він до другого полісмена і глянув через його плече.

Вікно їдальні було широко розчинене, але ні покоївки, ні доктора Кемпа в кімнаті не було.

Свою думку про Кемпа другий полісмен висловив стисло, але красномовно.

Розділ XXVIII

Полювання на мисливця

Коли почалась облога Кемпового будинку, містер Гілас, господар сусіднього будинку, спав в альтанці.

Він належав до тієї частини населення, яка відмовлялася вірити в «ці безглузді вигадки» про невидимця. Проте дружина його у ці вигадки вірила – і не раз йому потім нагадувала про це. Але містер Гілас стояв на своєму. Він, немовби нічого не сталося, погуляв у саду, а вдень, за звичкою, влігся там спати.

Поки Невидимець бив вікна у Кемповому будинку, Гілас спав і раптом прокинувся, чомучь упевнений, що десь щось не гаразд. Містер Гілас поглянув на Кемпів будинок, протер очі і поглянув іще раз. Потім спустив ноги на землю, сів і дослухався. Дивовижне відчуття не зникало.

Будинок мав такий вигляд, ніби його покинули багато тижнів тому, причому після запеклого бою. Шибки було вибито, усі внутрішні віконниці, крім тих, що нагорі в кабінеті, було зачинено.

– Присягаюся, – сказав містер Гілас, поглянувши на годинник, – що двадцять хвилин тому там усе було гаразд.

Він поміркував над цією дивною подією, а тим часом удалині дзвеніли шибки. Містер Гілас сидів, роззявивши рота, а тим часом сталося щось іще дивніше.

Віконниця в їдальні Кемпового будинку раптом відчинилася, і у вікні з’явилася покоївка в капелюшку й пальті, силкуючись підняти раму. Потім поруч з нею показався доктор Кемп і став допомагати їй. За секунду вікно відчинилося, покоївка вистрибнула надвір, кинулась у кущі й зникла.

Містер Гілас підвівся, вигукуючи щось запальне, проте недоладне. Він побачив, як Кемп виліз на підвіконня, стрибнув униз і ніби крадькома пробіг обсадженою кущами доріжкою. Потім він зник за кущем і знову з’явився. Кемп видерся на паркан, що виходив у відкрите поле, перестрибнув через нього і помчав схилом униз до будинку містера Гіласа.