Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 160

Він зміг витягти револьвер і навмання вистрелив.

Відразу ж Едея щосили вдарили в зуби і видерли з руки револьвер.

Марно полковник силкувався вхопитися за чиюсь слизьку ногу.

Він спробував підвестися, але знову впав.

– Прокляття! – вигукнув Едей.

Голос засміявся.

– Я міг би вбити вас, тільки шкода кулі, – сказав він.

Едей бачив у повітрі, футів за шість від себе, націлений у нього револьвер.

Едей сів на землі.

– Вставайте! – наказав голос.

Едей встав.

– Послухайте, ви повинні повернутися до будинку, – суворо промовив голос. – Без фокусів. Пам’ятайте, що я вас бачу, а ви мене – ні.

– Кемп не впустить мене, – відповів Едей.

– Дуже шкода, – сказав голос. – Проти вас я нічого не маю.

Едей облизав губи і відвів погляд від револьвера. Удалині було темно-синє, залите полудневим сонцем море, біла скеля, зелені пагорби, велике місто… Раптом полковник відчув, яке прекрасне життя.

Він перевів погляд на маленький металевий предмет, що висів у повітрі за шість футів від нього.

– Що мені робити? – спитав він.

– А що мені робити? – відповів Невидимець. – Вам допоможуть. Вам треба лише повернутися до будинку.

– Я спробую. Але якщо він пустить мене – ви обіцяєте не ламати двері?

– Проти вас я нічого не маю, – повторив голос.

Випустивши полковника, Кемп поспішив нагору до кабінета, пройшов по підлозі, встеленій битим склом, і обережно визирнув з вікна. Він бачив, як Едей розмовляв із Невидимцем.

– Чому він не стріляє? – прошепотів Кемп.

Раптом револьвер зблиснув на сонці. Кемп прикрив рукою очі й намагався стежити за рухом пучка променів.

– Він віддав револьвер! – скрикнув Кемп…

– …обіцяєте не ламати двері? – казав саме цієї миті полковник Едей. – Не зловживайте своїми перевагами. Поступіться трохи.

– Повертайтесь до будинку. Кажу вам, що не обіцяю нічого.

Здавалось, Едей наважився. Він повільно пішов до будинку, заклавши руки за спину.

Кемп ошелешено стежив за ним.

Револьвер зник, блиснув, знову зник і знову з’явився, цей маленький блискучий предмет, що рухався слідом за Едеєм…

Далі все відбувалося блискавично.

Едей стрибнув назад, круто обернувся, спробував схопити револьвер, але невдало, підняв руки вгору й упав долілиць. Над його спиною майнула у повітрі блакитна хмарка диму.

Звуку пострілу Кемп не чув.

Едей конвульсивно затремтів, сперся на руку, впав і лежав уже нерухомо.

Якийсь час Кемп стояв непорушно і дивився на спокійну й байдужу Едеєву позу.

День був дуже гарячий і тихий. Здавалося, усе у світі завмерло, тільки два жовті метелики ганялись одне за одним у кущах між будинком і хвірткою. Едей лежав на галявині біля хвіртки.

Штори в усіх будинках по дорозі на пагорб були опущені, і тільки в одній маленькій альтанці виднілася якась біла постать, немов дідусь задрімав.

Кемп шукав очима, чи не блисне де револьвер, але він зник. Потім Кемп зупинив очі на полковнику.

Починалася серйозна гра…

У вхідні двері почали стукати і дзвонити дедалі гучніше, але слуги, виконуючи Кемпів наказ, зачинилися у своїх кімнатах.