Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 158

Кемп двічі перечитав листа.

– Це не жарт, – сказав він. – Це він. І він так і думає вчинити.

Кемп перегорнув складений удвоє аркуш паперу і побачив гінтондінський поштовий штемпель та приписку: «Доплатити два пенси».

Кемп повільно встав, не закінчивши полуднувати, – листа принесли о першій годині, – і пішов у свій кабінет. Подзвонивши економці, він наказав їй обійти будинок, оглянути всі клямки на вікнах і позачиняти всі віконниці. У кабінеті віконниці він зачинив сам.

Із шухляди у спальні він витяг маленький револьвер, уважно оглянув його й поклав у кишеню. Тоді написав кілька коротеньких записок, у тому числі й полковникові Едею, і звелів покоївці віднести їх, докладно пояснивши, як виходити з будинку.

– Небезпеки немає, – заспокоїв він її, але подумав: «Принаймні для вас».

Кілька хвилин він сидів замислившись, а потім повернувся до холодної трапези. Їв він неуважно, постійно поринаючи в роздуми.

– Ми впіймаємо його! – промовив він нарешті, стукнувши кулаком по столу. – І принадою буду я! Заженемо його на слизьке. – Він піднявся нагору, старанно замикаючи за собою всі міжкімнатні двері.

– Це – гра, і гра дивна, – говорив до себе Кемп. – Шанси на моєму боці, Ґриффіне, хоч ви невидимий та зухвалий. Ґриффін проти світу… сам зі своєю помстою.

Кемп стояв біля вікна й дивився на осяяний сонцем схил пагорба.

– Йому треба щодня їсти. Не позаздриш йому. Та чи і справді він спав уночі? Хіба що просто неба, щоб його ніхто не побачив… Хотів би я, щоб спека змінилась холодом і сльотою… А може, він зараз стежить за мною?

Кемп підійшов зовсім близько до вікна.

Щось із різким стукотом ударилось у стіну над вікном, і він перелякано відсахнувся.

– Ну і нерви! Певно, це горобець, – сказав Кемп, але до вікна підійшов знову тільки хвилин за п’ять.

У двері подзвонили, і Кемп поспішив униз.

Він відсунув засуви, повернув ключ, оглянув ланцюжок, наклав його і обережно, не показуючись, прочинив вхідні двері.

Озвався знайомий голос.

– На вашу покоївку напали, Кемпе, – сказав крізь двері полковник Едей.

– Що?! – скрикнув Кемп.

– У неї відібрали вашу записку. Він поблизу. Пустіть же мене до будинку.

Кемп відкинув ланцюжок, і Едей протиснувся у вузенький отвір.

У передпокої він із полегкістю дивився, як Кемп замикає двері на всі замки й засуви.

– Вашу записку просто видерли в неї з руки. Вона дуже налякана і в істериці. Вона в поліції. Він близько. А що ви написали в записці?