Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 153

Кемп погладив вуса.

Чи хтось іде внизу, чи йому здається?

– Ми мусимо вбивати, Кемпе.

– Ми мусимо вбивати… – повторив Кемп. – Я слухаю вас, Ґриффіне, але не згоден із вами, запам’ятайте це. Навіщо нам вбивати?

– Я маю на увазі: вбивати не з примхи, а розумно. От у чому річ. І ми, і вони знаємо, що існує невидима людина, і ця невидима людина мусить установити царство терору. Так, так, Кемпе! Безумовно, ви вражені… Але це саме те, чого я прагну! Царство терору! Невидима людина повинна заволодіти якимось містом, та хоч би вашим Бердоком, тероризувати його і підкорити. Невидима людина видаватиме накази, наприклад підсовуючи шматки паперу під двері, чи в будь-який інший з тисяч можливих способів. Усі, хто не скориться невидимій людині, загинуть. Усі, хто захищатиме їх, загинуть також.

– Гм! – буркнув Кемп, прислухаючись: до нього долинув звук дверей, що відчинялися; при тому він вдавав, що уважно слухає Невидимця. – Здається, Ґриффіне, вашому спільникові не позаздриш.

– Ніхто не знатиме, що він – мій спільник, – заперечив Ґриффін. – Тс! Що там таке?

– Нічого, – заспокоїв Кемп і раптом заговорив голосніше і швидше. – Я не згоден з вами, Ґриффіне! Не згоден, прошу зрозуміти мене! Навіщо боротися з людством? Як ви сподіваєтеся здобути щастя? Не усамітнюйтеся, опублікуйте результати своїх досліджень. Віддайте їх людям або батьківщині. Подумайте, що ви можете зробити, маючи мільйон помічників.

– Хтось підіймається по сходах, – перебив Невидимець.

– Це неможливо, – відповів Кемп.

– Дайте поглянути, – сказав Невидимець, простягнув руку вперед і рушив до дверей.

Далі все відбувалося дуже швидко.

Мить Кемп вагався, а потім кинувся на Невидимця.

Той, здригнувшись, зупинився.

– Зрадник! – скрикнув він, і халат його розстебнувся.

Невидимець сів і почав роздягатися.

Кемп поспіхом зробив кілька кроків до дверей, і Невидимець відразу ж з криком зірвався на ноги – але ніг уже не було видно.

Кемп навстіж розчинив двері. На сходах чулися кваплива хода і голоси.

Кемп швидко відіпхнув Невидимця і вистрибнув за двері. Ключа заздалегідь було встромлено ззовні. Ще секунда – і Ґриффін був би замкнений у кабінеті, якби не дрібниця… Ключ у замкову шпарину вранці встромили похапцем, і, коли Кемп грюкнув дверима, він упав на килим…

Кемп сполотнів.

Він силкувався двома руками втримати двері. За кілька секунд вони прочинилися дюймів на шість, але йому пощастило, і він зачинив їх знову. Потім двері розчинились уже на фут, і в отвір почав протискуватися халат.

Невидимі пальці схопили Кемпа за горло, і, захищаючись, він мусив випустити ручку. Його відсунули назад, підставили ногу й кинули на сходовий майданчик. Халат накрив його.

Полковник Едей, начальник поліції, якому написав Кемп, піднявся вже до середини сходів. Він жахнувся, побачивши, як на майданчику зненацька з’явився Кемп, переслідуваний порожнім халатом, що висів у повітрі. Він бачив, як Кемп упав і намагався підвестись. Він бачив, як Кемп підвівся, кинувся вперед і знову впав.