Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 155

– Він утік, сер, – доповів один з них.

– Ми йдемо до центрального управління, – сказав Едей. – А один із вас нехай знайде візника й накаже йому наздогнати нас. Швидко! Що ще, Кемпе?

– Собаки, – відповів Кемп. – Потрібні собаки. Вони не побачать його, зате вчують нюхом.

– Гаразд, – погодився Едей. – Це не всі знають, але голлстедські тюремники працюють із чоловіком, який має собак-шукачів. Собаки… Що ще?

– Коли він поїсть, у ньому видно їжу, – сказав Кемп, – поки організм її засвоює. Через це, поївши, він мусить ховатися. Шукайте скрізь – у кожному кутку, за кожним кущем. І ховайте зброю, а також усе, що він зможе застосувати як зброю. Довго носити з собою зброю він не зможе. Ховайте все, чим він зможе вражати людей.

– Буде зроблено, – промовив Едей. – Ми його впіймаємо!

– А по дорогах… – почав Кемп і завагався.

– Що?

– Розсипте потовчене скло. Це, звісно, жорстоко. Але подумайте, що він може накоїти.

– У чесній грі так не роблять, – присвиснув Едей. – Не знаю, Кемпе… Проте ми заготовимо потовчене скло – на випадок, якщо він зайде надто далеко…

– Він нелюд, кажу ж вам, – наполягав Кемп. – Щойно він трохи оговтається, він почне встановлювати царство терору. Я запевняю вас. Єдиний наш шанс – випередити його. Він сам постав проти людства. Тож хай кров упаде на його голову!

Розділ XXVI

Вбивство

Невидимець вибіг з будинку, очевидно, украй розгніваному стані. Дитину, що гралася біля хвіртки, він з силою підняв у повітря і відкинув, і маля зламало ніжку.

Потім про Невидимця кілька годин не було чути. Ніхто не знав, де він переховується і що робить. Проте легко уявити, як спекотного червневого дня він біг до пагорбів поза містом, люто кленучи долю. Розігрівшись від бігу, знеможений, він, мабуть, заховався в чагарнику біля Гінтондіна, щоб там знову зважити свої невдалі заміри проти людства. Певно, і справді ці зарості стали йому притулком, бо саме там близько третьої години дня він виявив себе трагічним чином.

Невідомо, про що він думав тоді і які плани плекав.

Безперечно, Кемпова зрада розлютила його надзвичайно. Нескладно зрозуміти причини, які спонукали Кемпа до такого вчинку, але можна уявити і гнів Невидимця. Можливо, він був приголомшений і здивований, як тоді на Оксфорд-стрит, бо, очевидно, сподівався на Кемпову допомогу. В усякому разі, Невидимець зник, і ніхто не знав, що він робив до пів на третю.

Для людства, якому загрожував терор, це, може, було і щастям, але для самого Невидимця бездіяльність виявилась фатальною.

Невидимця шукало вже дуже багато людей. Вранці він був іще просто легендою, страховиськом. Після полудня він став уже реальним супротивником, якого треба було впіймати або вбити.

Населення округи завзято готувалося до боротьби. Якби Невидимець сів на поїзд хоча б іще о другій годині, він міг би вибратися звідси, але пізніше це вже було неможливо.

По всіх коліях між Саутгемптоном, Вінчестером, Брайтоном і Горшемом пасажирські поїзди ходили з зачиненими дверима, а вантажний рух майже зовсім припинився. На двадцять миль круг Порт-Бердока дорогами й полями нишпорили групи з трьох-чотирьох чоловіків з рушницями, дрючками та собаками. Кінні полісмени об’їжджали села, зупинялись коло кожного будинку і наказували зачиняти двері й не виходити без зброї. О третій годині у початкових школах було припинено навчання, і перелякані діти поспішили додому.