Читать «Війна світів. Невидимець (збірник)» онлайн - страница 152

Розділ XXIV

План не вдався

– А що ми робитимемо зараз? – спитав Кемп, скоса поглядаючи у вікно.

Він присунувся ближче до гостя, щоб той не міг побачити трьох чоловіків, які підіймалися на пагорб – надто повільно, як здавалось Кемпові.

– Що ви збирались робити? У вас була мета?

– Я хотів утекти з країни, але побачив вас і передумав. Тепер спека, мені легше залишатись невидимим, тож я думав податись кудись на південь. Мою таємницю викрито, і всі шукатимуть закутану людину в масці. Це складно, але я хотів би вирушити за кордон – звідси йдуть пароплави до Франції, а звідти я б дістався залізницею до Іспанії чи Алжиру. То було б уже не складно. Там завжди можна бути невидимим і, значить, жити… і працювати. Бродягу я використовував би як скриню з грошима, як носія багажу, доки не знайшов би способу пересилати те й те поштою.

– Зрозуміло…

– Ця тварюка вирішила пограбувати мене! Цей бродяга сховав мої книги, Кемпе! Сховав книги! О, якби я впіймав його!

– Краще було б спершу забрати книги.

– Але де ж він? Ви знаєте, де він?

– Він у міській поліції. І на своє власне прохання замкнений на ключ у найнадійнішій камері.

– Мерзотник! – вигукнув Невидимець.

– Це затримує виконання ваших планів.

– Ми повинні дістати книги. Ці книги для мене – питання життя або смерті.

– Звичайно, – погодився Кемп, який тривожно прислухався, чи не чути надворі кроків. – Звичайно, ми повинні дістати книги. Це буде не складно, якщо він не знатиме, наскільки вони для вас важливі.

– Так, – відповів Невидимець і замислився.

Кемп не міг придумати, як продовжити розмову, коли Невидимець заговорив знову:

– Те, що я потрапив до вас, Кемпе, змінило всі мої плани. Ви можете зрозуміти мене. У нас іще багато можливостей, неймовірних можливостей – хоча сталося те, що сталося, хоча відбувся такий розголос, хоча я втратив свої книги… Ви ж нікому не говорили, що я тут? – раптом спитав він.

Кемп завагався.

– Я ж обіцяв, – сказав він.

– Нікому? – спитав Ґриффін.

– Жодній людині.

– Ага! Тоді…

Невидимець підвівся і став походжати по кабінету.

– Я помилився, Кемпе, я припустився величезної помилки, взявшись до такої справи сам. Я намарно витрачаю сили, час, нагоди! Дивовижно, як мало може зробити людина, коли вона сама. Щось вкрасти, когось поранити… І все… Кемпе, мені потрібен притулок, мені потрібен помічник. Мені треба їсти, пити, спати і при цьому влаштуватися так, щоб не викликати ні в кого підозри. Мені потрібен спільник, Кемпе. Тисячі можливостей відкриваються, коли в тебе є спільник, коли ти маєш їжу та відпочинок. Досі я йшов навмання. Розгляньмо, які можливості і які складнощі дає невидимість. Підслуховування і подібні речі – пусте… Красти можна, але цього мало. До того ж якщо мене спіймають, то легко ув’язнять. Проте спіймати мене складно! Невидимість допомагає, тільки коли ти тікаєш або коли підкрадаєшся. А ще – особливо – коли вбиваєш. Я можу легко обійти навіть найкраще озброєну людину, я можу вибрати найвразливіше її місце, я можу вдарити найвлучніше, сховатися якнайліпше, втекти, якщо треба…