Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 98

Задоволені своєю роботою і геологи. Вони вперше висвітили геологічну будову гірського хребта, що відокремлює Південний Інильчек від Північного. Вдала знахідка окам'янілостей — колонії коралів і морських лілій — дала можливість визначити, що темні сланці, які залягають в основі товщ усіх відомих у цьому районі порід, відносяться до верхньої половини силурійського періоду палеозойської ери і що на місці сучасних гір Тянь-Шаню в той далекий час були теплі моря, де жили ці тварини.

Щодо мармурового піка Хан-Тенгрі і мармурових масивів на південь (Кокшаал-Тау на меридіані Хан-Тенгрі) і північ (Мармурова стіна) від нього, то вони, на думку наших геологів, є рештками, що збереглися від стародавніх палеозойських гір, які піднялися з палеозойського моря.

Спостереження обох геологів відбиті були в складеній Вознесенським геологічній і геоморфологічній карті.

Немало зробили і гляціологи. Був остаточно вивчений і нанесений на карту величезний льодовик Тянь-Шаню Інильчек. Відкритий, пройдений і нанесений вперше на карту льодовик Кой-кап, про існування і розміри якого досі нічого не було відомо.

Метеорологічна станція, установлена в верхів'ях долини Інильчека на висоті 3055 метрів над рівнем моря, вела регулярні кліматологічні спостереження. Було також проведено широке фотографування всього досліджуваного району, кінозйомка і спеціальні роботи Шиманського по вивченню експозиції при фотозйомках на великих висотах.

Наукові роботи 1932 року закінчені. Але геофізичні і гляціологічні дослідження в плані Другого Міжнародного полярного року закінчуються тільки в 1933 році, охоплюючи собою повний календарний рік. Тому ми виїжджаємо з Тянь-Шаню з надією повернутися сюди для завершення робіт у наступному році.

Розділ V

В НЕПРИСТУПНИХ КАНЬЙОНАХ САРИДЖАСУ

УЗДОВЖ НАЙБІЛЬШОЇ З РІЧОК ЦЕНТРАЛЬНОГО ТЯНЬ-ШАНЮ

У 1933 році Українська експедиція знову виїхала в Тянь-Шань. За завданням, накресленим по проведенню Другого Міжнародного полярного року, вона мала дослідити льодовики південно-східної частини Кокшаал-Тау.

І ось ми знов у своєму базовому таборі біля піка Нансена.

Яскраве полум'я багаття освітлює знайомі обличчя. Тут і наші старі тянь-шанці Шиманський, Демченко, Головко, Барков; і учасники торішньої експедиції — професори Загрубський і Жуковський, Жавжаров, Павелл, Баташов, Кюн; і дідусь Тураспек, який показував нам минулого року печеру з селітрою… Тепер він іде з нами коногоном.

Але чимало в експедиції і нових учасників.

Ось трохи похмура людина зосереджено перебирає якісь рослини.

— Перші трофеї, Михайле Івановичу? — запитує Таля Барков.

— І досить цінні, — на мить підводить той голову, і обличчя його освітлюється чарівною посмішкою. — Тільки чому ж перші?

Всі сміються. Звичайно, не перші! Адже ще в дорозі, коли поїзд тільки наближався до Тянь-Шаню, професор Котов на кожній зупинці виходив, озброєний ботанізиркою, і незмінно повертався у вагон з цілими оберемками степових трав. У нас цей запальний мисливець за рослинами і визначний учений керуватиме геоботанічними дослідженнями, які вперше включені до плану робіт експедиції. На допомогу йому виділені Барков і Щоткін, аспіранти Харківського інституту географії і картографії.