Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 56

Михайло Тимофійович Погребецький

Потрібен старанно відібраний склад учасників, що відповідав би своїми знаннями завданням експедиції, придатний до суворих умов похідного життя на великих висотах.

… Центральний Тянь-Шань залишається позаду.

— А знаєте, товариші, я, здається, по-справжньому полюбив гори, — говорить Багмут. — Мабуть, займуся альпінізмом. Як думаєте — будуть люди?

— Я також думаю, що це не остання моя подорож у гори, — підтримує його Коляда. — І ще я напишу симфонічну поему про гори… Я вже чую її…

З багатими планами і з надією, що розстаємося ми ненадовго, залишаємо Небесні гори.

До побачення, суворий і прекрасний край! До скорої зустрічі!

Розділ III

ОБЛОГА ВОЛОДАРЯ НЕБА

ЗНОВУ В ДОРОГУ

Глибокої осені, повернувшись на Україну, ми доповіли про результати своєї поїздки в Тянь-Шань.

На порядку денному знову стояло питання про організацію комплексної експедиції. Але тепер передбачалось охопити дослідженнями також ділянки, що лежать на південь від Хан-Тенгрі, аж до кордону з Китаєм. Тільки так можна було дістати більш повне уявлення про центральний Тянь-Шань, про його продуктивні сили. Проте ці області були ще в більшості своїй «terra incognita». Спроби деяких дослідників проникнути на південь від Хан-Тенгрі незмінно зазнавали невдач.

Посилати в труднодоступний і поки що невідомий район громіздку комплексну експедицію було рисковано. Розлиття рік, завали ущелин, нестача підніжного корму в скелястих долинах, непрохідність каньйонів могли поставити експедицію в тяжке становище. Ось чому було вирішено комплексну експедицію відкласти, а в 1930 році послати ще одну розвідку.

І ось жаркого літнього дня ми знову вирушаємо в дорогу. Склад групи значно змінився. Крім наших знайомих — Шиманського, Цауберера і джигіта Нургаджі, з нами їдуть молоді харківські спортсмени Борис Тюрін і Василь Головко, а також дуже сильна і витривала людина — носій Кущенко, якого ми взяли ще в Харкові.

На ярмарку в Каркарі знову закуповуємо коней, перевіряємо їх під в'юками. На цей раз техніка нав'ючування у нас раціоналізована: до сідел прикріплені з обох боків гачки, а на в'ючних корзинах петлі. В'юки підносять одночасно з обох боків, навішують петлями на гачки і закріплюють ременем, що йде попід черевом коня поруч з попругою. Коні повинні поступово звикнути до в'юків, тому ми спочатку навантажуємо їх на півваги, а решту вантажу веземо до Наринкола на підводах.

Щоб вивчити різні варіанти шляхів до масиву Хан-Тенгрі, ми обираємо новий маршрут: вверх по річці Баянкол, що розрізує східну частину хребта Терскей-Алатау, потім вверх по ущелині Ашутер і через перевал, що має таку ж назву, в самі верхів'я Сариджасу. Далі вже знайомим шляхом через перевал Тюз у долину Інильчека.