Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 54
Михайло Тимофійович Погребецький
Уже темніло, коли ми добрались до озерця в рантклюфті, де в ніші були заховані частина речей і сухі дрова. Ми умовилися, що тут нас чекатимуть після повернення Багмут, Шиманський і інші товариші. За всіма розрахунками, вони вже давно повинні були повернутися. Але ніде не було ніяких ознак їх присутності.
— Чи не трапилося з ними щось погане? — схвильовано вигукує Фатіма.
Лазієв запалює на схилі піротехнічні свічки, які він узяв з собою для вечірніх кінозйомок. І як тільки загорілися вогні, ми почули вдалині крики. Незабаром розібрали голос Багмута:
— Привіт Україні від команди хан-тенгрівців!
Розпалюємо багаття. Через кілька хвилин на освітлену площадку з темряви виходить посміхаючись Багмут. За ним ідуть Шиманський, Коляда, Редак.
— Здорові були, хлопці, — кричить Коляда і додає співучим голосом і в риму: — Як у вас із вечерею для нас?
— Ну, можете поздоровити нас усіх, — говорить Шиманський, — нам все-таки повезло. Оглянули Хан-Тенгрі і зняли його з південного заходу і з півдня, і в хмарах, і без хмар.
Починаються жваві розповіді, і вже забуті недавно перенесені труднощі, тривоги і хвилювання…
Полум'я розпаленого багаття то грає бліками на льодинах, то вихоплює з темряви кам'яні брили скель і освітлює наші зарослі, невмивані, стомлені, але задоволені обличчя. Дрова розгорілися, весело потріскують і обдають приємним теплом. Не хочеться йти від багаття, але вже давно повечеряли, згасають останні головешки, стає холодно. Пора на нічліг.
НАПАД БАСМАЧІВ
Нам дуже хочеться ще раз піднятися на льодовик, підійти до Хан-Тенгрі, ще раз глянути на цю легендарну піраміду, придивитися, як і звідки починати її штурм.
Вранці, сидячи біля багаття, ми обговорюємо, як краще це зробити, коли раптом недалеко, по той бік озера, показується довга постать. Це Нургаджа — джигіт, якого ми відправили з кіньми на базу. Розмахуючи у повітрі папером, він поспішає до нас, стрибаючи з каменя на камінь, явно чимсь схвильований.
— Що трапилось, Нургаджа?
— Ой, біда, жолдош начальник, жолдош Фатіма, — звертається він зразу і до мене, і до перекладачки Таїрової.
Звичайно Нургаджа непогано говорить по-російському, але тепер у його плутаній мові лише зрідка проскакують російські слова.
— Кандай чон справа була, велика справа, товаришу начальник. Джантай була. Коп абидан басмач, коп милтик. Багато басмач, багато гвинтівок. Басмач багато стріляй, червоноармієць також стріляй. Один басмач абдан кайги, убитий. На, будь ласка, кагаз. — І він передав мені пакет, — швидко читай. Азир тез, тез артуу. Треба швидко в'ючитися. Коні тут.
Я читаю листа Головіна. На аркуші, вирваному з польової книжки, написано:
