Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 51

Насилу натягнувши затверділі на морозі черевики, ми поспішаємо до берега, на морену, де чекають нас Лазієв і Таїрова.

ПЕРЕД НАМИ ХАН-ТЕНГРІ

Значить, перейти через озеро нам не вдасться.

— «Незабаром наше захоплення змінилося розчаруванням», чи не так? — жартує Лазієв, згадуючи слова Мерцбахера.

Ні, ніякого розчарування. Не вийшли на Північний Інильчек, але ж залишається ще Південний.

І ми вирішуємо разом з Лазієвим і Фатімою Таїровою йти до Хан-Тенгрі по Південному Інильчеку, туди ж, куди пішли решта наших товаришів.

Чотири години підряд пересікаємо страшний хаос льодопадів, тріщин і моренних валів, якими вимощений шлях на південь від озера, і виходимо в широкий коридор Південного Інильчека.

Тут уже немає суцільного моренного покриву, який так втомив наше око. Навколо великі брили чистого білого льоду, а серед них піднімаються високі, метрів п'ятдесят і більше, вали величезних морен. Вони йдуть високими паралельними пасмами, ізольованими одне від одного, і дуже нагадують нам штучні споруди.

— Прямо справжні фортечні вали, — каже Таїрова. — Так і здається, що зараз вискочать із-за них невідомі воїни…

— Причому воїни-велетні, — посміхається Лазієв, — до пари цим громаддям.

Справді, морени в валах такі великі, яких мені не доводилося бачити ще ніколи ні на одному льодовику.

Ми забираємось на один із валів. Крім гігантських валунів, ми бачимо на ньому високі піщані конуси і невеликі озерця у вигляді чаш з льодовими стінами, з яких звисають, виблискуючи, мов кришталь, сталактити. В середині цих валів під шаром уламків гірських порід, захищений від сонячного проміння, лежить внутрішній льодяний вал.

Між моренами видно сліпучо-білі пасма льодяних хвиль. На окремих ділянках льоду стоять, мов гігантські гриби, «льодовикові столи».

Ліворуч від нас підноситься висока красива гора. На відміну від інших гір, з високими гострими піками, її вершина згладжена, як купол. У бінокль можна побачити її гранітну структуру.

— Давайте назвемо цю вершину іменем Петровського, — пропоную я.

Григорій Іванович Петровський — старий більшовик, соратник Леніна — був у той час головою Центрального Виконавчого Комітету України. Моя пропозиція не викликає ніяких заперечень.

Якраз проти цієї гранітної вершини, на південному березі Інильчека, видно дві схожі між собою круто-голові гранітні скелі. Вони стоять за кілометр одна від одної, мов великі ворота. Через ці ворота з бокової долини в Інильчек сповзає великий льодовик-притока. Побувавши тут раніше нас, Багмут, Коляда, Редак і Шиманський дали цьому льодовикові назву Комсомолець.

Виходячи з своєї долини, льодовик Комсомолець з силою натискує на лівий бік Інильчека, нагромаджуючи величезні льодові вали. Тому тут дедалі труднішим стає наш шлях, доводиться обходити глибокі провали льоду, ступати по ненадійних снігових містках, дряпатися крутими льодовими схилами.

Ліворуч проти нас на льодороздільному хребті піднімається чорна гостра вершина, що перевищує 6000 метрів.