Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 38

Найбільші вершини сяють зовсім близько від нас, і серед них — величний Хан-Тенгрі, справжній Володар неба. З ним змагаються по висоті кілька сусідніх вершин. Одна з них — масивна і крутоголова, що піднімається південніше від Хан-Тенгрі, приковує наші погляди своєю висотою і великою кількістю снігів, що окутують її могутні плечі.

Думка мимоволі заглиблюється в далеке геологічне минуле, коли виникла країна Небесних гір.

Триста мільйонів років тому, в ту еру стародавнього життя на Землі, яку геологи називають палеозойською, на місці країни Небесних гір, де блищать тепер сніги і льоди, лежало тепле море. Воно було неглибоким, і над його водами, то спокійними, наче поверхня дзеркала, то схвильованими бурею, піднімалися покручені береги нечисленних островів. Багато рік впадало з стародавньої суші в це море. Вони несли з собою гальку, пісок, глину, відкладаючи все це величезними шарами на дні моря. А на поверхні і в воді на різних глибинах жило багато різноманітних морських організмів. Помираючи, вони тонули і устилали дно своїми вапняковими раковинами, які пізніше утворили потужні шари вапняків.

Минали мільйони років. Усе більше й більше заповнювалося море осадками, все нижче опускалося морське дно. Осадки, що зібралися в морському басейні, під тиском верхніх шарів і високих температур підземних глибин, ставали пластичнішими і розширялися в об'ємі. Але їх оточували більш стійкі тверді масиви. Стиснуті між цими масивами пластичні осадочні породи, що складали собою морське дно, були зім'яті і підняті з дна у вигляді складок.

Так над поверхнею Палеозойського моря піднялись у вигляді архіпелагів островів гребені складчастих гір. Море міліло, відступало і розпадалося на окремі мілководні басейни.

На місці моря поступово з'являлася нова гірська країна. Але це ще не був той Тянь-Шань, яким ми бачимо його зараз.

Ще і ще минали мільйони років. У мезозойську еру — середню еру життя на Землі — гори поступово руйнувалися. Хребти їх ставали нижчими, уламки зруйнованих гірських порід скочувалися, заповнюючи собою міжгірські долини. Гребені хребтів і днища долин зрівнювалися.

Не раз потім суша змінювалась морем, а море — сушею.

В найближчу до нас еру нового життя на Землі — кайнозойську — повільні рухи земної кори знову стиснули Тянь-Шань і зім'яли не раз уже зім'яті в складки масиви, піднявши їх високими хребтами. А потім знову руйнувалися хребти, заповнювались впадини уламками.

В середині третинного періоду знову піднялися гірські пасма в Європі, Азії і Америці. В шари осадочних порід проникли рідкі вулканічні маси, які застигли потім гранітними масивами. Ось тоді і виникли гори, що зберігають найбільшу висоту і понині. Тоді ж утворився і рельєф Тянь-Шаню, — майже такий, яким він є тепер.

Але нові складки утворювались і пізніше. Піднімалися на велику висоту і ті ділянки гір, які раніше зазнавали дуже сильного руйнування, розмиву проточними водами і перетворилися в трохи горбисті, майже пологі рівнини. Геологи називають їх пенепленами. У Тянь-Шані ці рівнини звуться сиртами.