Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 25

Михайло Тимофійович Погребецький

Мій кінь загорівся азартом і почав витанцьовувати піді мною, намагаючись і собі ввійти в гру. Я всіляко стримував його. Але як тільки гравці під'їхали близько до нас, коня вже не можна було вдержати. Він рвонувся вперед і втягнув мене в саму гущу бійців. Мене кидало то вправо, то вліво, і я вже поглядав, куди б мені краще впасти, щоб не потрапити під копита коней.

На щастя, Джумбай помітив серед гравців горе-вершника, підскочив і, хльоскаючи мого коня, відбив його від гурту.

Коли б не він, то навряд чи вдалося б мені винести з такої гри свої кістки цілими.

Після мітингу Багмут, Редак і я їдемо до кінних загонів, де торгують кіньми. Маклери, без яких на сході не обходиться жодна купівля-продаж, помітно пожвавлюються. Що ми за люди? Чи буде з нас яка користь?

Тут же стоять з нагайками в руках кремезні темнолиці і широкоскулі власники коней, які приїхали з далеких гір китайського Тянь-Шаню. Вони такі байдужі, ніби продажа коней їх не цікавить.

Маклер, старий хитрий циган, підводить нас до коня:

— Подивись, будь ласка, — справжній торгоут. Розумний, як людина, бистрий, як вітер, сильний, як верблюд. Найкращий для їзди в горах. Купуй, зовсім дешево продамо.

Гірський кінь низькорослий, з великою сухою головою, з невисокою холкою. Хвіст і грива майже завжди в реп'яхах, на спині джаури — садна від поганого сідлання. З ним поводяться жорстоко, сідлають уже з двох років, коли спина ще не досить зміцніла. А проте в гірських походах киргизького коня не зможе замінити ніякий породистий скакун.

За роки подорожування в горах ми навчилися цінити цю невибагливу, надзвичайно витривалу тварину. Крутими осипами, слизькими валунами, кам'янистими стежками, що звиваються над прірвами, рухалися вони, нав'ючені важким вантажем.

Знаючи, що значна доля успіху подорожі залежить від в'ючних коней, ми вибирали їх дуже ретельно.

Усе, здавалося, було гаразд. Через кілька днів ми почали нав'ючувати придбаних коней, щоб вирушити в дорогу. І тут трапилося те, чого ніхто з нас не передбачав. Не встигли покласти в'юки на коней, як вантаж знову був на землі. Коні ставали дибки, хвицали і, вирвавшись з рук, мчали до того табуна, з якого їх узяли.

Ми не врахували, що коні довго ходили в табунах і здичавіли. Тільки надвечір наші джигіти пригнали їх назад.

Довелося виправляти становище. Чотири дні ми вперто займались вихованням коней, поки вони, нарешті, не звикли до в'юків.

МИ БАЧИМО ХАН-ТЕНГРІ

На початку серпня, залишивши стоянку за Каркарою, ми вийшли в долину річки Текес. Це головне джерело, де бере свій початок Ілі, найбільша, місцями судноплавна ріка Тянь-Шаню.

Цілий день ідемо по прямій, мов стріла, і рівній, мов скатерть, Текеській долині. Праворуч за течією — голі глинясті сланці; ліворуч — густі ялинові ліси, що нагадують насаджені людською рукою хвойні парки. На лівому березі Текесу відкривається на південь замкнуте куполоподібною вершиною міжгір'я Чубортал. Стрункі ялини вибігли на його схили і стоять там густою зеленою щетиною, а інші спустилися вниз і ростуть тут впереміж з тополями та колючою обліпихою.