Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 18

Колись величною картиною цього озера милувався Семьонов-Тянь-Шанський. Відомий російський мандрівник перший з дослідників побачив Іссик-Куль. Це було під час його відвідин Тянь-Шаню в 1856 році.

Щоб набути досвіду гірського мандрівника, необхідного для подорожі в Тянь-Шань, Семьонов у 1853–1854 роках побував у Швейцарських Альпах — країні класичного альпінізму. Він часто захоплювався там прекрасним Женевським озером, але панораму, що відкрилася перед ним у Тянь-Шані з гребеня Кунгей-Алатау на південь — величезну дзеркальну поверхню голубого Іссик-Кулю, оточену велетнями Небесних гір, — ніяк не можна було порівняти з картиною Женевського озера.

«Ширина водоймища, — писав Семьонов, — у п'ять разів більша від площі Женевського озера і з західної частини Кунгея здається майже безмежною… За широким Іссик-Кулем сягає суцільне пасмо Небесного хребта, яке видно принаймні на триста верст вздовж…

Справді, Іссик-Кульська улоговина — найбільша з міжгірських западин Тянь-Шаню, а озеро в ній — одно з найбільших озер світу. З заходу на схід тягнеться воно на 184 кілометри; ширина його понад 50 кілометрів; найбільша глибина — 702 метри. Недаром місцеві жителі кажуть, що це озеро — Киргизьке море. Китайці називають його Жехай, тобто Тепле озеро, а киргизи назвали Іссик-Куль — Гаряче озеро. Правда, вода в ньому холодніша, ніж, наприклад, в Аральському озері, — адже Іссик-Куль розташований на висоті 1609 метрів над рівнем моря. Вздовж обох його берегів стоять, ніби суворі вартові, два величезні снігові хребти: Кунгей-Алатау і Терскей-Алатау. Але взимку озеро не замерзає. Лише в найбільшу холоднечу біля його берегів утворюється тоненька кірка льоду. От звідки назви «тепле», «гаряче»!

Чим же пояснюється це своєрідне явище?

Частково тим, що зима в Іссик-Кульській улоговині порівняно тепла. Крім того, вода в озері солонувата, і це перешкоджає її замерзанню. Із схилів гір в озеро впадає не менш як п'ятдесят річок, але жодна з них не виходить за межі озерного басейну, і це сприяє відкладанню солі. Та найголовніше, мабуть, те, що глибокі води озера постійно переміщуються, і одночасно змінюється температура їх. Над поверхнею озера часто гуляють сильні вітри. Одні з них віють з заходу, з Боомського міжгір'я, інші — з північного сходу, від перевалу Санташ. Буває й так, що вони дмуть одночасно, утворюючи в озері кругову течію, перемішуючи його води. Тому верхні шари води не охолоджуються, взимку не замерзають, дзеркальна поверхня озера ніколи не покривається льодом.

В Іссик-Кульській улоговині люди жили ще в глибоку давнину. Щедра природа нагородила її гори і долини соковитими пасовищами, водою і звірами, а це приваблювало сюди багатьох кочовиків. Вони розводили гут коней, овець, верблюдів, полювали на великих диких баранів — архарів, гірських кіз, антилоп…

Китайські літописці розповідають про племена «рудобородих усунів», які жили в II столітті до нашої ери поблизу озера. В одній з долин, недалеко від південно-східного берега Іссик-Кулю, була укріплена ставка усунів. Це сюди в 138 році до нашої ери китайський імператор У Ді надіслав посла Чжань Цяна з завданням привернути усунів на бік Китаю для спільної боротьби з степовиками-гуннами. Згодом гунни витиснули усунів з Тянь-Шанських гір у казахські степи. Сліди давніх усунів збереглися до нашого часу: ще недавно один з казахських родів називався сари усунь — руді усуни.