Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 17
Михайло Тимофійович Погребецький
У гори Тянь-Шаню почали приходити не окремі ентузіасти, що подорожували найчастіше на свій риск, як це було в дореволюційні часи, а великі експедиції, що успішно вирішують завдання спеціального або різнобічного вивчення краю.
Однією з перших радянських експедицій і стала українська експедиція, передовим загоном якої була наша невеличка розвідувальна група.
Розділ II
ВІД ІССИК-КУЛЮ ДО ХАН-ТЕНГРІ
ІССИК-КУЛЬ — ГАРЯЧЕ ОЗЕРО. НА СТИКУ ДВОХ СВІТІВ
Починається перший етап нашої подорожі в глиб центрального Тянь-Шаню — від Іссик-Кулю до масиву Хан-Тенгрі.
Ми виїжджаємо в селище Рибаче, розташоване на західному березі гірського озера Іссик-Куль.
Кілька років тому залізницю через Боомське міжгір'я довели до Рибачого, перетворивши маленьке селище на транспортний вузол усієї Іссик-Кульської області. Тепер сюди йде кілька шосейних доріг, які з'єднуються з кінцевою залізничною станцією і портом Киргизького моря.
Але в той час, коли ми були в Рибачому, ніяких доріг, крім ґрунтових, там не було. Не поспішаючи, до Рибачого рухались тоді під лінивий окрик «цоб-цабе» воли, запряжені в накриті мажари з товарами для кочовищ Приіссиккулля. Назустріч, теж волами, везли мішки з зерном, привезеним пароплавами з Каракола. Розміреним кроком, занурюючи м'які, ніби гумові ступні в дорожню куряву, йшли кошлаті верблюди, нав'ючені тюками шерсті.
Рибаче було невеличким селищем з присадкуватими саманними будиночками, розсипаними вздовж єдиної вулиці.
Ось по цій вулиці ми і їдемо. Вона впирається в жовтий пісок берега, за яким — безмежне водяне дзеркало озера. На березі стоїть маленька пристань, біля якої причалили два невеличкі пароплави, збудовані в 1926 році, — «Піонер» і «Прогрес Киргизстану».
Непривітно зустрів нас Іссик-Куль. Подув різкий вітер, одразу стало холодно, в повітрі замиготіли білі клапті снігу. Ми поспішили до невеличкого рибальського будиночка, щоб домовитись про ночівлю.
В одному будинку з нами ночує приїжджий киргиз Джумбай. Довідавшись, що ми маємо намір пробратися в долину Інильчека і там заснувати відправну базу по дорозі до Хан-Тенгрі, він всіляко відмовляє нас від цієї витівки:
— Нащо Інильчек їдеш? — запитує він. — Там басмач Джантай, живим не вийдеш.
Джантаєм нас залякували ще у Фрунзе. Це сміливий басмач і контрабандист. Ще за царського режиму він утік в недоступні долини Тянь-Шаню, що межували з Китаєм, його ім'я на багатьох наводило страх. Слухаючи нашого випадкового співрозмовника, ми й не думали, що доля не раз зіткне нас з Джантаєм.
Наступного дня ми не впізнали місцевості. Сніг за ніч одягнув гори до самих підошов, і вони виблискували яскравим холодним світлом.
Десь надвечір гудок покликав нас до пристані. Почали вантажити багаж на пароплав. Останні ящики спущені в трюм, люк закрито. Вантажники зійшли на берег і відтягли сходні. Пронизливий гудок розірвав повітря, і пароплав повільно відійшов від пристані. Ми влаштовуємось на палубі, щоб можна було краще розглянути чудові краєвиди обох берегів Іссик-Кулю.