Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 130

Отже, наша експедиція пересікла з півночі на південь усі широтні хребти Тянь-Шаню, починаючи від Кунгей-Алатау, де ми проїхали по шосе Боомської ущелини, і закінчуючи сніговими пасмами Кокшаал-Тау, де кожний крок коштував нам величезних зусиль.

Біля південних відрогів Тянь-Шаню на кордоні з Таврійськими рівнинами далеко не завжди прозоре повітря і стоїть ясна погода. Нерідко тут лютують пилові бурі, що здіймають вгору лесовий пил і дрібнісінький пісок пустинь. Після такої бурі у повітрі ще довго залишаються дрібні порошинки лесу. Навіть яскраве сонце Азії маячить крізь пилову імлу, як невелика, тьмяна жовта пляма.

Але нам пощастило. Повітря сьогодні на диво прозоре, і з гребеня відкривається грандіозне видовище. На південному заході хребти різко знижуються: найближчий до нас хребет, Кара-теке, розташований уже на території Китаю, ледве досягає висоти три тисячі метрів, а далі невисокі пасма Імгантау і Келпінтаг зовсім затухають, поринаючи відрогами в низини Тарімської западини.

За неширокою смугою оазисів, серед ариків і зелені, що живляться вологою з Тянь-Шаню, в бінокль видно уйгурські селища, а за ними починається велетенська піщана пустиня Такла-Макан, одна з найбільших пустинь світу. На схід і північний схід здіймаються, мов хвилі піни, снігові громади центрального і західних пасом китайського Тянь-Шаню. Далеко на південному заході в примарному серпанку стоять велетні Східного Паміру і серед них гігант Конгур — найвища точка Кашгарського хребта в китайському Памірі, висотою 7719 метрів над рівнем моря.

На заході видно правий берег Сариджасу — урочище Кара-Шалай, де Сариджас проривається через останнє пасмо Кокшаал-Тау. Все там страшенно зруйноване, порите в усіх напрямках глибокими вибоями і нагадує розмиті і розвіяні вітрами, порізані глибокими ярами і вибоями передгір'я багатьох хребтів Середньої Азії.

Де саме проривається ріка через останній з хребтів Кокшаал-Тау, нам не видно, — це місце закривається західними відрогами, на яких ми зараз перебуваємо. А далі, по шляху до найближчих уйгурських селищ, видно звивисте, мов змійка, річище Сариджасу, який тече до Таріму вже з іншою назвою — Аксу.

На південному заході за Сариджасом снігові пасма Кокшаал-Тау тягнуться до південно-східного кінця Ферганського хребта.

Можна було б годинами, не відриваючись, дивитися на цю чудову панораму. Але нас чекають голодні коні. Вперед, на розшуки пасовища. Снігу тут уже нема, залишилось знайти зелену долину…

Починаємо спускатись по південному схилу хребта. Тягнеться він безмірно довго… Ідемо серед уламків скель, крутих зсувів і осипів, покритих лесовим пилом. Орієнтуватися в цьому хаосі дуже важко. Добре, що чиясь рука поставила на поворотах ледве помітної стежки розпізнавальні знаки — купи каміння — і на них — роги тау-теке.