Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 128

«А що, — майнула думка — якби відбити басмацький табун? А потім передати його прикордонникам».

— Обов'язково треба захопити, — підтримали джигіти. — Басмацька кінь — крадена кінь.

Вночі ми обмотали підкови коней шматками шкури тека, безшумно пробралися в долину Темір-Су, перейшли ріку вбрід і з тераси на терасу почали підійматися її лівим берегом.

Було дуже темно. Густий туман стелився по долині, огортаючи схили. Незабаром ми виразно почули, як зовсім близько пирхають, скубучи траву, коні. Крізь туман видно було їх- силуети. Помітивши нас, коні насторожились.

Джамболот, що уважно вдивлявся вперед, під'їхав до мене ближче.

— Зараз кінь ганяєм мал-мал наша сторона.

Ми почали тихо підганяти коней на верхню терасу, де пасся ще один табун. Потім обидва табуни відігнали вниз, до табору експедиції.

Але це було в минулому роді. А тепер ми знову перед суворою необхідністю шукати вихід.

ДЖАНАДЖИР — НОВА ЗЕМЛЯ

Ідемо в долині річки Джанаджир. У перекладі на нашу мову це киргизьке слово означає «Нова земля». До 1934 року ніхто з дослідників тут не був. Ми вперше відвідали долину Джанаджиру, дослідили річку, її притоки.

Річка Джанаджир бере свій початок на покритих снігом південних схилах Майбашу. Звідти вона стікає спочатку по круто спадаючих вибоях, а потім, пробившись серед валунів, уже набагато спокійніше біжить по вкритій галькою заплаві. Тече вона спочатку в південно-західному напрямку, приблизно на середині повертає на захід, а перед самим впадінням у Сариджас знову змінює напрямок і тече в добре розробленій долині на південний захід. Русло річки то звужується, утворюючи скельні коридори, то виходить на широкі озероподібні заплави.

На окремих ділянках скельні схили настільки наближаються один до одного, що річка проноситься між ними, ніби через ворота.

З правого боку в Джанаджир впадає більше ніж шість приток, ліворуч — не менше як чотири. За притокою Каїндибулак вапнякові схили обох берегів річки зближуються майже впритул і стоять один проти одного високими прямовисними стінами. Зверху між цими стінами застряв велетенський уламок скелі, що звалився, напевно, під час землетрусу. Утворився тунель, через який проривається Джанаджир. Цим єдиним в ущелині проходом, прямо по дну бурхливої річки, ми проходимо на південь.

За тісним каньйоном заплава Джанаджиру знову стає ширшою. Потім долина звужується, і річка, падаючи з високого порога, утворює великий водопад. Далі заплава знову розширюється, і, нарешті, показується ущелина, в якій вапнякові схили, підмиті водою, весь час звалюються на дно долини. Тут стоїть безперервний гул обвалів, гуркіт падаючого каміння, стовпи густого вапнякового пилу.

«Джинди таш» — назвали тоді цю ущелину наші джигіти. В перекладі це означає «божевільні камені».

Так в Середній Азії часто народжуються назви гір і долин, що потрапляють потім на топографічні карти.

Коли в минулому році експедиція вперше йшла по Джанаджиру, ми час від часу зустрічали поперечні долини і запитували наших коногонів:

— Що це за долина?