Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 111

Звичайно гірські долини більш прохідні біля гирла, ніж у верхів'ях, де лежать сніги і льодовики. Але тут якраз навпаки. В гирло Уч-Чату, де він впадає в Сариджас, проникнути майже неможливо. До верхів'я ріки, що знаходиться на висоті 3110 метрів, легко потрапити через перевал Уч-Чат висотою в 3633 метри.

Наш загін вийшов з Аблайтера на Уч-Чат всього лише за один кілометр від впадіння цієї річки в Сариджас.

… Шість днів загін стояв у долині Уч-Чат. Звичайно, ми не тільки відпочивали. Разом з Баташовим ми займалися геоморфологічними дослідженнями, пересікаючи маршрутами обидва схили долини і виходячи до самого Сариджасу. Це були складні маршрути, що не поступаються в труднощах спортивним маршрутам скельолазів.

Ми відвідали також нікому не відомі сухі долини між Уч-Чатом і Кой-капом і вийшли майже до самого гирла Кой-капу.

Довелось переконатися, що на ряді ділянок Сариджас справді непрохідний — його схили, що падають під кутом сімдесят-вісімдесят градусів, у цих місцях відшліфовані протягом тисячоліть безперервною роботою ріки. Тільки там, де скелі менш тверді, схили руйнувались дужче, відходили від берегів. Вода в цих місцях пробігає плавно, облизуючи піщані обмілини, якими подекуди можна пройти.

ДЕЯКІ ПІДСУМКИ

Пересуваючись лівим берегом Сариджасу, в непрохідних місцях опускаючись до нього з сусідніх долин через гребені, наш загін обслідував усю течію цієї найбільшої з рік центрального Тянь-Шаню, на протязі від гирла Каїнди до гирла Кой-капу. Вийти ще нижче по течії Сариджасу нам у цьому році не пощастило.

Була вже осінь, експедиція мусила кінчати свою роботу. Ми поспішали до місця збору загонів.

Труднощі маршруту відібрали у нас багато часу, однак усе, що можна було зробити для дослідження каньйонів нижньої течії Сариджасу і його малодоступних приток, ми зробили.

Загін виправив недоліки єдиної на той час топографічної карти труднодоступних районів Сариджасу, зібрав зразки гірських порід, дослідив, де залягають ці породи. Ми вивчили режим ріки Сариджас та її приток, тераси, морени і ще багато слідів колишніх обледенінь.

На всьому протязі нашого маршруту — від Інильчека до Кой-капу — ми спостерігали, як ріка Сариджас глибоко врізається в товщу гірських хребтів і перепилює їх. Вона перерізує поперечні хребти — Сариджаський, Інильчецький, Каїндинський і Кокшаальський.

Як могла ріка, яка б вона не була бурхлива, прорвати один за одним упоперек усі ці великі хребти?

Ми знайшли відповідь на це питання.

Справа в тому, що Сариджас — одна з найстаріших рік Тянь-Шаню. Вона протікала в той віддалений мільйонами років час, коли тут ще не було гірських хребтів. Вона старіша за ці гори. Хребти підіймалися дуже повільно, і ріка встигала проривати їх у міру їх піднесення. Зрозуміло, вона легше переборювала найбільш м'які, піддатливі гірські породи. Цим і пояснюється її звивистість.