Читать «В серце Небесних гір» онлайн - страница 106

Ми стоїмо мов заворожені.

— Ех, нема апарата! — шепоче Кюн.

Справді, шкода, що ми не можемо сфотографувати цього рідкісного видовища.

Продовжуємо підійматися по осипу до самого гребеня. Осип закінчується: виступають дуже зруйновані вапняки; в їх жалобах лежить сніг. Гребінь досягає 3850 метрів.

Чи можна звідси спуститися? Ми розходимося по гребеню в різні сторони й оглядаємо схили.

Прямо піді мною схил падає дуже круто, упираючись в глибоку чашу старого кара. Ще нижче спускаються осипи, сланцьові і вапнякові.

Тут не пройти. Які ж новини принесуть товариші? Ми домовилися, що вони прийдуть сюди. Сідаю на камінь і чекаю.

Сонце вже високо. Спека і втома розслаблюють, і мене хилить до сну.

Раптом зверху чути сильний шум, і різкий свист розсікає повітря. Я інстинктивно схоплююсь. Величезний коричньовий птах, як вихор, проноситься над самісінькою моєю головою, потім змахує крилами і тут же шугає догори.

Я встиг помітити величезний, загнутий крючком дзьоб і лютий погляд круглих очей, який надовго врізався мені в пам'ять.

Це був бородач-ягнятник — найкрупніший з крилатих хижаків Тянь-Шаню. Розмах його крил досягає двох з половиною метрів.

Наші джигіти, дізнавшись про цю пригоду, були не на жарт схвильовані.

— Ой бой, начальнику, — говорить, похитуючи головою, Мадике. — Як він тебе не кинув вниз? Це сакал-джор, бородатий гриф, найстрашніший птах, шайтан-птах. Він кидає і тека, і архара вниз. Людину теж кидає, а тоді нападає на неї і їсть. Твоя щасливо відбувся.

Про напад бородачів-ягнятників говорять не тільки жителі Тянь-Шаню, але й багато мандрівників, дослідників. Так, професор Кашкаров у великій праці про тварин Туркестану пише: «Його дужі крила служать йому зброєю, і зброєю страшною. Навально кидається він на козла чи барана, б'є своїми дужими крилами і міцним здутим і загнутим на кінці дзьобом. З жахом кидається перелякана тварина, сподіваючись врятуватися втечею. Але дужі крила і широке кермо-хвіст дають можливість бородачеві переслідувати такого прудкого звіра, як архар. По п'ятах переслідує його крилатий хижак, б'є крилами і намагається звалити його в безодню. Рано чи пізно, але доля ця спіткає нещасну жертву, і бородач кидається вниз за нею, щоб насититися свіжим м'ясом. Він відважується нападати навіть на людину, пускаючи в хід ту ж саму зброю — крила. Пильно стежить він за людиною, що йде у горах, очікуючи зручного моменту…»

Але є й інша думка, — ніби бородач-ягнятник не нападає на живих, а їсть тільки падло.

Спостерігаючи багато разів, як зліталися падальники до трупів тварин, я ніколи не бачив серед них бородача-ягнятника.

Не хочу створювати неправильне уявлення про звички цього найбільшого з хижих птахів Небесних гір, але цілком очевидно, що його пікіруючий політ був спрямований до мене не заради звичайної цікавості. Чи підвела хижака моя нерухомість, чи він готувався скинути із скелі «здобич», — для мене це залишилось невідомим.