Читать «Бережіть янголів своїх» онлайн - страница 87

Уже сидячи за кермом, прикрасивши себе, як ялинку, усілякими перснями-сережками, напшикавшись парфумами («Том Форд» з останньої колекції!) подумала: а чого я, власне, засмутилася? Адже колись і не мріяла навіть, живучи в невеликому українському містечку, щоб ось так сидіти в білому «Кадилаку», уся така розчепурена, їхати гладеньким шосе Аляски разом із коханим чоловіком! А навколо ж краса — невимовна…

Щоправда, довелося десь із півгодини чекати одного з друзяк Майка, тоді ще годину — іншого. Все одно, якщо поквапитись, то можна нагнати час і повернутись додому десь о восьмій годині. Тоді ще й встигнемо посидіти в якомусь більш-менш пристойному ресторанчику. Звісно, за кермом увесь день провести — не подарунок, проте в ресторані розслабишся…

Я обдарувала чоловіків, що сиділи на пасажирських сидіннях моєї машини, чарівною посмішкою, і сіла за кермо. Уперед! Проїхавши якихось двісті кілометрів, ми мали підібрати ще одного, останнього друга Майка. «Тільки б не довелося його чекати… Тільки б він був на місці…», — молилася я. Але Господь, мабуть, був зайнятий більш важливими справами. Або мій янгол-охоронець саме звітував за свою підопічну, тобто за мене. Отож він, себто мій янгол, саме відлучився.

Відчуваючи беззахисність, ми прагнемо оточити себе рідними та друзями, які нас люблять і можуть захистили в момент небезпеки. Та он вони які, представники сильної статі! Правда, я їх не знаю. Та й сидять вони у моїй білосніжній машині, де все вилизано до блиску, у своїх зашмольганих штанях, а кросівки — ой-ой-ой. Бідолашні мої килимки…

— Ну, і де твій друг? — я вже нервую, бо не бачу оддалік нікого схожого на людину.

Майк дістав мобільний, поговорив зі хвилину, і вдоволено вимовив:

— Він за десять миль звідси. Ще хвилин десять, не більше — і він тут.

Тепер мені хотілось сказати «shit!», але я придушила в собі це справедливе бажання.

Ой, як вони тяглися, оті десять хвилин! Потім спливло ще кільканадцять… Вже ціла година минула…

— Як я ненавиджу свій день народження, Майку! — прошипіла я.

Мене аж трясло від обурення. Ну чому якийсь зовсім невідомий мені чоловік може ось так запросто увірватися в моє життя і розладнати цей день? Якого я чекала цілий рік? Чому? Чому?

Скільки себе пам’ятаю, дні народження були сповнені очікування сюрпризу. Але сьогоднішній день — сюрприз просто неперевершений! А так хочеться чогось світлого і доброго, наповненого увагою і теплом… Казна-що, їй-богу!

За вікном машини, в якій ми вчотирьох стир­чали вже цілу годину, хлющив дощ. Я відкрила двері й вилізла назовні. Не можу більше! Скільки можна нюхати цей осоружний запах курива, схруманих чіпсів і попкорну!

— Таню, повернися, — сказав Майк, вже в кот­ре набираючи номер. — Ти де? — закричав він у слухавку. Моя дружина вже скоро зжере мене з потрухами. Що? Де? Коли?..