Читать «Бережіть янголів своїх» онлайн - страница 86

— Доброго ранку, — відповідаю і все ще дивлюся на чоловіка з надією.

Ну, не міг же він забути! Знає, як це для мене важливо. Майже десять років разом. Повинен знати, що тільки в цей один-єдиний день на рік — це важливо.

— Мені потрібна твоя допомога, Таню, — мимрить він.

— Так. Звісно, — розтираю руками обличчя, щоб остаточно оговтатися, і трохи засмучено питаю: — А що сталося?

— Нічого не сталося, звичайний день. Просто ми зараз повинні їхати в Фєрбанкс за моєю вантажівкою. Поїдемо на твоїй «лакі» (у моєї машини є ім’я: від «Кадилак»). Туди на твоїй, звідти — кожен на своїй. А дорогою ще підберемо трьох водіїв, і з якими я працював. Їм теж треба забрати свої машини.

До горла підкотилася огидна грудка, в носі засвербіло. Отже, усе як завжди?

— Майку, чому саме сьогодні?

— Бо я пообіцяв хлопцям.

Я мовчала, опустивши очі, ледве стримуючи сльози. Ну от, якісь там хлопці… А він продовжував, ніби нічого не сталося:

— А що такого? Якийсь день не такий?

— Сьогодні — мій день народження…

— Оh, shit!

У голлівудських фільмах актори часто використовують цей вигук, коли розуміють, що раптом кудись вляпалися. Українською його перекладають, як «чорт». Але насправді воно має зовсім інше значення. Коротше кажучи, воно означає… «лайно». Ну, можна ще грубіше…

Але для мене воно означало одне: мій чоловік забув! Геть усе забув! Десять років — коту під хвіст…

Ми живемо на Алясці вже майже десять років. Це — величенький штат. Якщо карту Аляски накласти на карту всієї Північної Америки, то вона займе майже третину території. «На Алясці все велике», — з гордістю повідомив мені Майк, коли я збиралася приїхати сюди вперше. Не зовсім упевнена, що  саме він мав на увазі, кажучи «все», але відстані тут дійсно величезні.

Щоб дістатися того місця, де працював Майк, потрібно шість-сім годин швидкої їзди автівкою. Краса навколо — невимовна, якщо, звісно, з погодою пощастить. Дорога гладенькою стрічкою звивається поміж величних гір, де на верхів’ях сріблом сяє торішній сніг. Власне, кому потрібен торішній сніг? Мені не потрібен, але місцеві жителі його обожнюють. Потім сіра стрічка дороги в’юниться серед осінніх дерев — яскравих, багряно-золотих. Повзе вгору, тоді відкривається абсолютно приголомшлива картина: річка Ненана вируючим потоком поспішає до моря, щоб зустрітися там зі своїми сестрами — Текланікою і Тананою. Гуркоче, швирготить величезними валунами, які перекривають їй шлях. Сповзає вниз, і тоді, затиснута між прямовисними скелями, шалено вирує. А коли облягає туман чи мряка, тоді все — срібло, золото й багрянець — вкривається сірим монотонним напиналом смутку. Не видно ні гір, ні дерев, ні річки, ні самої дороги.

Але — що вдієш? Хто ж Майкові допоможе, як не я? І то слава Богу, що на день народження хоч свого чоловіка побачила — не кожного дня таке буває. Зрештою, сама ж учора сказала своїй подрузі (і редактору) Ребеці, коли вона поцікавилась, як би я хотіла відзначити свій день народження:

— Хочу в подорож!

Хочеш у подорож? На! Чого ж комизитися? Навчись спочатку чітко висловлювати свої бажання. Натомість можна було сказати: «Хочу в подорож до Італії», наприклад. Або до Греції. Та хіба мало місць, теплих і красивих, яких ми ще не бачили? Треба відшукувати світлі сторони в будь-якій ситуації. Отак і мудрості наберешся з віком…