Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 3

Незнайомка пройшла повз шосте купе.

Костюк розгублено зайшов у порожнє купе. Сів, сердито кинувши на столик єдину річ, яку віз із Риги, — у картонній коробці латиську дерев'яну ляльку в червоній з чорними смугами сукні та червоно-чорному ковпаку. Скидаючи пальто, почувався, старим, нікчемним і подумав, що життя в принципі скінчилося. Треба було летіти літаком. Бо вагон брудний, провідник скидався на відставного кавалергарда, і в цьому теж було щось бридке, а найгірше було попереду: розмови з попутниками, їхні спостереження. за погодою, їхні запитання — увесь цей тривіальний кількагодинний курс залізничного людинознавства. Треба було летіти літаком; це надто велика розкіш — розтринькувати рештки свого життя по цих вагонах — повільних, рипучих і брудних.

— Пробачте.

В купе стояла та дівчина.

— Пробачте, це, здається, моє місце. Я пройшла, думала, це у восьмому купе. Дякую.

Вона тримала в руках квиток. Вона здалася Костюкові зовсім молодим дівчам. У неї був заклопотаний вигляд школярки на уроці геометрії. Він допоміг їй покласти валізку в горішню нішу.

— Скажіть, ви тоді купили годинник? — спитав Костюк.

Вона подивилася на нього уважно, і він відчув важке биття свого серця.

— Купила.

— А чому чоловічий?

— Як зуби лева. Амулет. А звідки ви знаєте?

— Я бачив вас у магазині.

— Справді? — всміхнулась вона. — У вас добра пам'ять. — В її голосі було спокійне здивування — нічого більше. Вона скинула шубку й сіла навпроти Костюка. Поклала руки на стіл (на вузькій руці виблискував «Полёт») і задивилась у вікно; у шибці примарно подвоювалось їхнє купе, мовби винесене назовні, в млу. На незнайомці була коротка спідниця й темно-сірий светр із глибоким вирізом; на шиї — хустка, помережана дрібним турецьким малюнком.

Він не помилився — дівчина й справді була напрочуд гарною. Йому все в ній сподобалось — і коротко підстрижене попелясто-каштанове волосся, і темно-карі, майже чорні, очі, й ніжні тіні вій над очима; обличчя вилицювате, а шкіра такого свіжого смаглого тону, шкіра, що любить сонце. Дівчина зосереджено дивилась у вікно, й Костюкові здалось, що на переніссі в неї з'явилася вперта зморшка. Він подумав: яке в неї, мабуть, гарне й міцне тіло, — і подивився на її коліна, і знову відчув болісне калатання серця.

Він вийшов у коридор покурити. Йолоп, сказав він самому собі, старий йолоп. І тобі не соромно? Витріщив очі на якусь школярку або студентку, мовби ніколи не бачив чистих, молодих дівчат, пора яких тільки починається. Твоя пора кінчається, не забувай про це. А може, вже й скінчилась. Теж мені — підстаркуватий романтик, який закохується в дівчину з першого погляду. Уявляю, як би вона реготала, коли б дізналась про це. І як би реготала вся клініка, хі-хі-хі, любов із першого погляду, Андрію Петровичу, де ви бачили таке? Господи, важко зітхнув він, навіщо я поїхав цим клятим поїздом?