Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 2

Вони вбили майора, як тільки поїзд одійшов од Ясинуватої. Був початок листопада, на землю вже лягала зима. Їх загнали у відкриті пульманівські вагони з-під вугілля. Вони задавили майора ремінцем, і сніжинки вже не танули на його спухлому обличчі. Потім, відпочивши, вони випхали його тіло через борт пульмана. Теплі речі зняли. Майор важко звалився на насип. Він лежав у забруднених вугільним пилом кальсонах та подертій сорочці. Вартові, які їхали в останньому вагоні, дали для порядку кулеметну чергу.

Незнайомка підійшла до дванадцятого вагона.

Костюк одразу впізнав її, одразу, як тільки побачив її обличчя, і навіть раніше, коли вона ще не озирнулася, — вже тоді якесь передчуття з'явилося в ньому, наче хтось — той, хто потім поклав твердо руку йому на плече, — наче хтось стиха подав йому умовний знак. Костюк нелегко запам'ятовував обличчя — вони просівалися крізь його пам'ять, як вода крізь решето, не затримуючись, бо їх було надто багато, й пам'ять, захищаючись, не пускала їх углиб, і тисячі людей, з якими зустрічався Костюк, розвіялись, не полишивши в його пам'яті навіть тонких корінців; він байдуже до цього ставився — це було невід'ємною частиною його професії. Через те він так здивувався, коли запам'ятав обличчя цієї дівчини, котру випадково й на одну лише мить зустрів у Києві в магазині канцелярських товарів на Червоноармійській вулиці, якраз навпроти Рогнідинської вулиці. Він запам'ятав усе до найменших подробиць: як вона вагалась, як зосереджено прикладала до руки годинник «Полёт» у цьому маленькому, тісному магазині, де якісь люди поквапливо купували згортки туалетного паперу.

Костюк відчув тоскний біль під лівою лопаткою, його почало злостити це хвилювання, але він не міг себе опанувати, бо незнайомка легко зайшла у вагон, він ступив слідом за нею, вдихнувши особливий вагонний запах дешевої випраної білизни й сигарет; хтось штовхався, виходячи з вагона, хтось уже допитувався, коли поїзд приходить до Києва, а дівчина в темній хутряній шубці повільно посувалася вперед.

Костюк ішов за два кроки від неї. Тверді жовна проступили на його обличчі. Відчув, що зараз станеться щось надто важливе в його житті, і чекання цієї неминучості, майже приреченості, було нестерпне: він добре знав усі примхи долі, всі іронічні, легковажні й страшні повороти сюжетів, що часто розігрувалися перед його очима; всяка випадковість, що раптово входила у систему його розміреного життя, викликала спротив і підозру; звичайно, ми поїдемо в різних купе, подумав Костюк. Це було як заклинання: вона пройде повз шосте купе зараз, стривай, вона пройде, пройде, і завтра я забуду її, як забуду цю конференцію в Ризі та цей поїзд. Так зустрічаються, далебі, герої дешевих мелодрам, а не тверезі люди, котрі навіть можуть вираховувати ймовірність подібної зустрічі: вона дорівнює одиниці на півтора мільйона, тобто практично нулеві.