Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 193

Юрий Николаевич Щербак

— Коханий, я не хотіла тебе образити. Пробач. Облишмо цю тему. Покажи мені свій кабінет.

Важкий, різьбленого дерева стіл стояв на чотирьох лапах. На столі пака рукописів, мармурове погруддя Шевченка, величезний чорнильний агрегат — скло й бронза, в якому не було чорнила після смерті доцента Петра Гнатовича Костюка; транзисторний приймач «Соні». Коло дивана з високою дзеркальною спинкою стояв на підлозі самовар і лежали гантелі.

Валя засміялась.

— Ти робиш гімнастику з самоваром?

— Ні, я запрошую своїх гостей на вогник. Вони сідають навколо самовара й ведуть повчальні бесіди про добро й зло.

Вона підняла гантелю.

— А вона іржава.

— Неправда, — обурився він. — Усі кажуть, що я зараз у гарній формі.

— Завдяки гімнастиці?

Дякуючи тобі, моє малятко. Дякуючи тобі, я почуваюсь сильним, як ніколи. Дякуючи тобі, не боюсь холоду й, дякуючи тобі, витримую той скажений ритм, в якому зараз живу. Ось що означає та могутня біологічна програма, якій зараз підкоряється все моє єство. Ми часто забуваємо про цілющі властивості кохання. Декому з моїх старіючих, нудних хворих варто було б сказати: киньте до біса всі ліки. У вас болить серце? Закохайтеся, старий. Знайдіть собі жінку й покохайте її. І все мине. Уявляю, якими очима вони б на мене подивились. Професоре, професоре, ви пропагуєте сексуальну розбещеність! Уявляю, який би донос на мене накатав той Герострат, що вимагав зробити йому трансплантацію. Святенники. Весь час думають про це, а коли чують із уст іншого звичайну людську річ, — обурюються. І стають на захист моралі, їхньої моралі. Так, я тверджу, що кохання сприяє біологічному розквіту організму. Я вже не кажу про духовний розквіт. Якщо це люди, а не свині. Якщо це люди, а не подонки, які на виставки не допускають картини з оголеною жіночою натурою, а в художників, хихочучи, випитують адреси натурниць. Найкраща річ у світі — здорове жіноче тіло. Що б там не казали святенники.

— Слухай, — сказав він. — Ти не знаєш художника Маркевича?

— Володю? Знаю. Це геніальний хлопець.

— Що значить — геніальний? Не люблю, коли люди розкидаються цим словом.

— Він геніальний у прямому значенні цього слова. Йому притаманні всі ознаки геніальності. Й цим він відрізняється од нас, звичайних людей.

— Ознаки геніальності?

— Так, — сказала вона. — Він безмежно талановита людина. Зараз його малюнки мало кому відомі. Через двадцять років їх знатиме весь світ. Це перше. Він абсолютно й до кінця відданий малярству. Він живе вбого, хоча б міг халтурою заробляти великі гроші. Це друга ознака геніальності. И третя: його тепер не розуміють. Він говорить якісь пророчі слова, але його не розуміють. Він випереджає свій час. Звідки ти знаєш Маркевича?

— Він лежав у мене в клініці. Пророцтва, які виголошує він, були сформульовані людством майже дві тисячі років тому. Малюнків його я не бачив, нічого не можу сказати. А від життя він даремно відмовляється. Він — слабка людина. Звання генія йому не по плечу. Геніями стають сильні.

— Якщо мені щось у тобі не подобається, то це тільки твоя категоричність, — сказала вона. — І цей твій культ сили.