Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 190

В руках у неї була новенька біла сумочка, сплетена з синтетичних ниток.

— Я до вас, Андрію Петровичу, з великим проханням. — Вона почувалась трохи ніяково. — Знаєте, в нас є дочка. Мріє стати лікарем. Дуже гарна дівчина, скромна і вчилась непогано. Торік вступала до медінституту — не пройшла по конкурсу. Ви б не змогли допомогти? Вона б подала документи в Київський медінститут. Вона, звичайно, готується до іспитів, але знаєте як… Дівчат не дуже беруть. Я чула — ви кафедрою завідуєте?

— Кафедрою в інституті вдосконалення лікарів, — сказав він не своїм голосом. Йому було соромно, він був ладен крізь землю провалитись. Йому здалось, що він почервонів. — З медінститутом у мене погані стосунки.

Вона не повірить, подумає, що брешу. Скаже, що зазнався. Що не хочу допомогти. Жінка, яка ходять у такому плащі і так фарбує волосся, може так сказати.

— А зараз ваша дочка що робить? — спитав він.

— Працює лаборанткою в обласній лікарні. Для стажу.

— А в Києві є де жити?

— Якщо вступить, у гуртожитку житиме.

— Я думав… вона могла б попрацювати у мене в клініці… поки що… а потім вступати. Щось би придумали.

— Ні, це важко, дякую. Пробачте, Андрію Петровичу. Ви поспішаєте, пробачте, що я вас потурбувала.

Образилась. Ну що ж. Я не Христос. Я не можу всіх ощасливити.

— У мене навпаки, — сказав він. — Кінець медичної династії. Син збирається вступати до політехнічного. Не хоче бути лікарем.

— Шкода, — ввічливо сказала вона.

Настрій йому зовсім зіпсувався. Навіщо я виправдовуюсь? Навіщо?

Він сів зі Світланою в машину. Вони рушили в напрямку Хрещатика. Вона сказала, що їде вечірнім поїздом, а зараз хоче походити по магазинах і взагалі — подивитись Київ, бо всі кажуть, що гарне місто, але поки що воно не справило на неї великого враження. Правда, вона бачили тільки вокзал і цю гору. Дочка її співає в самодіяльному естрадному оркестрі, а за виконання нової модної пісні «Любите Россию» отримала премію на обласному огляді самодіяльності. Він не знав цієї пісні, й Світлана, примруживши очі, наспівала йому її в машині. Вони їхали по Червоноармійській, якраз повз театр оперети, і він подумав, що скоро ця мука скінчиться. Потім вони згадали старих знайомих по медсанбату — виявилось, що й згадувати нікого: Костюк був там надто короткий час, щоб познайомитись як слід із лікарями й медсестрами, а Світлану невдовзі після того, як німці прорвали оборону, перевели в іншу дивізію. Її теперішній чоловік був начальником санітарного взводу. Про дочку більше мови не було. Навпроти універмагу автомобіль зупинився, й вони попрощались. На Світлані була яскрава хустка з намальованим планом Будапешта. Костюк пізнав на хустці майдан Лайоша Кошута й парламентський палац на березі Дунаю, затиснутий між двома мостами: Маргітхід та Ланцхід. З усіх міст, де він бував, йому найбільше подобався Будапешт.

З міністерства він подзвонив до Валентини й умовився зустрітися з нею коло станції метро «Університетська». Сьогодні він запросив Валю до себе. Сергій був на змаганнях і мав прийти пізно ввечері.