Читать «Бар"єр несумісності» онлайн - страница 166

Сергій уже перевдягнувся, прийшов у піжамі — в рожеві й блакитні смужки. Костюк привіз йому цю піжаму з Америки.

— Скажи своїм приятелям, щоб не виймали книжки з дідової бібліотеки.

— Гаразд, — слухняно мовив Сергій.

— Слухай, старий, — Костюк почувався ніяково, й це його дратувало. — Я хочу з тобою поговорити. Сідай.

Сергій сів на тахту й зняв окуляри. І одразу обличчя його стало беззахисне, і Костюкові чітко, гостро пригадалось обличчя дружини й Сергійко, коли він був ще зовсім малий, коли Костюк лоскотав його, коли вони боролись, — і Костюку захотілось встати, підійти до сина й поцілувати його. Але стримався.

— Знаєш, старий… живемо ми з тобою якось не по-людському… Погано. Хата, як казарма. Ти завжди голодний, я…

— Розумію, — обірвав Сергій і одягнув окуляри, від чого обличчя його стало знову спокійне і замкнене. — Ти хочеш привести жінку. Ти давно вирішив її привести. Ти думаєш — я не бачу? Але ти хочеш зробити це так, ніби я прошу тебе її привести. Мовляв, йдучи назустріч побажанням трудящих…

— Замовч! — різко обірвав його Костюк.

— Будь ласка.

Костюк, тамуючи гнів, знайшов все у собі силу похмуро, але спокійно вести далі розмову з Сергієм.

— Маму не вернеш, — сказав. — Коли вона померла, я поклав у труну ключ від нашої квартири. Але вона ним не скористалась. Є жорстока реальність життя, і треба дивитись їй в очі. Так жити далі не можна.

— Реальність, реальність! — вигукнув Сергій. — Це твоє улюблене слово. У тебе є реальність, а в мене мама. Вона не вмерла! Вона тільки вийшла на хвилинку. Є її голос, її обличчя, її руки. Це мамина квартира. Вона тут ходить, тут її кухня і стіл, до якого вона пригвинчувала м'ясорубку. Все її. Я нікого не пущу сюди. А якщо ти приведеш сюди цю жінку, — я піду з дому.

Ніколи Костюк, не бачив сина таким. Стиснувши кулаки, стояв перед хлопцем і почувався безмежно старим і безсилим.

— Тобі ніхто не нав'язує нову матір, — тихо сказав він. — Хіба я кажу, що хтось її зможе замінити? Але хіба порядно з твого боку лаяти за очі людину, яку ти ніколи ні бачив і не знаєш? Давай хоч я тебе познайомлю з нею. Спробуй… потім скажеш, що про неї думаєш.

— Як хочеш, — холодно відповів Сергій.

— Лягай спати.

— На добраніч.

Сергій пішов у свою кімнату й швидко вимкнув світло.

Костюк подався до ванної кімнати. Там довго стояв веред дзеркалом — дивився на своє обличчя. Проклята пика, подумав він. Як в алкоголіка. І ці зморшки. Невже молода гарна жінка може покохати людину з таким обличчям?

Він видавив із тюбика на суху щітку зубну пасту «Мері». Сунув щітку в рот і відчув охолоджуючий присмак пасти.

Потер щіткою зуби й коли витяг щітку — побачив, що вона червона. Кровотеча з ясен. Так інколи починається лейкоз.

Відігнав думку про смерть, як про щось нереальне.

Прийняв гарячий душ, тіло розпарилось, вода змила втому, як куряву; підставивши обличчя під тугі водяні цівки, стояв, поки минув головний біль.

Потім пішов до кабінету. По дорозі зазирнув до кімнати Сергія. Син спав розкрившися, розкинувши руки, як у дитинстві. Костюк накинув на нього ковдру.