Читать «Бандерівка» онлайн - страница 6
Татьяна Лебедева
— Ага. Ну погода гарна?
— Похмуро. А ти як?
— Та потихеньку, живемо!
— З мамою все гаразд?
— Ага. Значить, все нормально, кажеш...
Розмова загрожувала перетворитись в одноманітний рух замкнутим колом. Напроти ретрівер шукав у траві кинуту палицю, маленький хлопчик заліз на старе дерево, а хлопець в татуюваннях з черги біля кіоску, покурював, проходячи недалеко вздовж алеї.
— Гаразд, передавай привіт жінці! У неї там все добре?
— Нормально, — уривчасто відповів Олексій і зітхнув.
І тут Саша побачив, як хлопчина поставив ногу на тонку суху гілку. Сашко затамував подих. Дитина підтягнулася, щоб стати на неї другою ногою, і в цей момент гілка хруснула, і хлопчик з вереском звалився з дерева прямісінько на спину собаці. Ретрівер завив, малюк заволав на весь парк.
— Слухай, давай потім договоримо. Я передзвоню.
— Ну бувай! Удачі тобі там.
Саша поклав слухавку. До дерева з усіх сторін побігли люди. З голосіннями до дитини підскочила товста жінка в широкій спідниці, мабуть, його мати. Вона схопила хлопчину в оберемок і почала оглядати його руки та ноги.
— Він укусив тебе? Де? Покажи! Ах ти пішла, тварюка така! — вона замахнулась на собаку.
Ретрівер, скиглячи, намагався відбігти, але тяжко присів на задні лапи й опустив голову. Мабуть, дитина перебила собаці хребет.
— Харлей, йди сюди! — крикнув хазяїн.
Харлей тільки підняв морду у напрямку голосу. Саші здалось, що світлі собачі очі зайшли сльозами .
— Чий це собака? — не вгамовувалась товста жінка. — Хто відпустив його без повідка, щоб він дітей гриз? Та я вас засуджу! А якщо дитина тепер буде заїкою?
Хлопець в татухах намагався підняти собаку. Вона била хвостом і ластилася до хазяїна.
— Та вгамуйтеся вже ви! — крикнув він жінці. І звернувся до хлопчини. — Що ти з ним зробив? Ти вдарив його?
Саша піднявся з лавки. Усе це так швидко розгорталося перед його очима, що він тільки зараз отямився . Він упевнено підійшов до жінки.
— Ваш син заліз на дерево й упав звідти прямо на собаку. І, можливо, він навіть зламав йому спину!
— А ти ще хто такий? Чого ти лізеш!
— Так що не треба винуватити собаку! Краще скажіть, чому ви не слідкували за дитиною? Де ви були весь цей час? Чого мовчиш, пацан? Чи не так все було? — жінка притихла. Саша казав спокійно та впевнено.
Хлопчисько мовчав та ховався за мамину спідницю.
— Розвели собак величезних і не дивляться за ними! — товстушка продовжувала пихтіти.
Саша перевів подих і подивився на ретрівера.
— Значить так, ми зараз поїдемо всі разом до ветеринара, і ви оплатите лікування цього собаки!
— Що? Та звідки ти взявся? З якої радості я туди поїду? Тут взагалі неможна вигулювати собак без повідка! — галас жінки перетворювався на повискування.
Вона все намагалась заручитись підтримкою оточуючих. Але дитина була цілою та неушкодженою, і знову вже намагалась втекти від матусі. А пес лежав і скрушно дивився в очі хазяїну. Симпатії публіки були на стороні собаки.
Саша поїхав разом з парубком у татуюваннях. Його звали Вася. Високий, плечистий, весь розмальований чорними орнаментами, він обережно, як найдбайливіша мати, поклав пса на заднє сидіння таксі й сам сів поряд. Ніжно проводив рукою вздовж довгої лискучої шерсті. Саша влаштувався попереду, поряд з водієм.