Читать «Бандерівка» онлайн - страница 5

Щоб не нудьгувати, вона вирішила комусь зателефонувати. Гортаючи телефонну книгу, Богдана раптом побачила номер Саші з Росії. Вона замислилася на декілька секунд. Думки її повернулись до того ароматно-бузкового вечора, до прогулянки під жовтими ліхтарями...Але потім вона згадала свої колишні розчарування та перегорнула пальчиком далі.

* * *

У четвер Саша нервово хапався за телефон кожного разу, як лунав дзвінок. Дякуючи Богу, телефонували нечасто. У п'ятницю було вже трохи ліпше. У суботу він відчув розчарування й тугу. “Що ж це таке? — думав він. Чому я не можу з цим впоратись? Чому я не можу керувати своїми емоціями?” Маленька чорноволоса українка не йшла з його думок. Він вертався до неї знов і знов, відчував на собі її погляд, чув її сміх. Це було, як мара. Приємна і важка. Мара, якої він повинен позбутися.

Він вийшов прогулятися Києвом, відчуваючи потребу бачити людей, думати про когось, щось інше, тільки не про Богдану. Він оглядався навколо, намагався вдивлятися в обличчя перехожих. Але нічого не бачив. Він тільки чув, як у його голові йде розмова, розпочата три дні тому на кухні. Але у цій розмові він менш сором'язливий та більш дотепніший. Він примушує чорнооку дівчину безупинно сміятися, легко добирає теми для бесіди, згадує сотню цікавих фактів з російсько-української історії. Та закінчується ця розмова тим, що Богдана, посміхаючись, диктує йому свій номер телефона.

Саша навіть не помітив, як пролетів Хрещатик, Бесарабку, Льва Толстого, поки не отямився біля великого парку. “Да що ж це?” — знов подумав він. — Начебто в світі більш немає інших людей та цікавих речей”. Біля входу в парк стояв кіоск, Сашко підійшов до нього, щоб купити води. Зупинитися, освіжитись, видохнути! Перед ним в черзі стояло кілька чоловік. Високий хлопець з татуюваннями на обох руках раптом повернувся до нього і сказав:

— Дощ буде. Мій собака риється у землі — вірна прикмета, — він кивнув головою в сторону парку.

Там на траві пустував молодий лабрадор-ретрівер світло-кремового кольору. Саша кивнув головою.

— Гарний собака, — відповів він, щоб не здатися нечемним.

— Дуже здібна порода! Здатний розуміти до 250 слів. Але цей ще молодий, ще дресирую його.

Парубок купив пляшку пива, побажав гарного дня й попрямував до свого пса. Саша взяв воду, шоколадку і теж пішов у парк. Він сів на пусту лаву в глибині й зателефонував старшому братові. У дитинстві вони дуже добре товаришували, вони мали різницю в три роки. Але ось, як вже років вісім, їхні інтереси робіглися кардинально. Саша знав, що Льоша зараз на межі розлучення з жінкою. Мама прохала підтримувати його.

— Привіт! Як ся маєш?

— Та потихеньку. Що ти, в Києві? Як воно там? — почув він звичне ліниве розтягування.

— Все супер. Зняв квартиру з одни хлопцем з роботи. В офісі все нормально. Зараз гуляю.