Читать «Бандерівка» онлайн - страница 7

— Дякую тобі, що вступився. Не можу лаятися з жінками. Коли вони починають кричати, я себе відчуваю хлопчиськом, який щось накоїв. Я можу що завгодно зробити, тільки щоб вони замовкли.

Саша кивав головою і дивився на лабрадора. У нього ніколи не було собаки. Харлей лежав спокійно й слухняно, тільки час від часу підіймав голову та питливо заглядав в очі хазяїна

— Все буде добре, друже, — заспокоював його Вася і гладив по голові. Пес жалібно блимав очима та час від часу тихенько скиглив.

— Я купив його ще безпорадним цуценям , — почав Вася. — Точніше, навіть не я, а моя колишня дівчина. Він виріс у мене на очах! Я його купав, годував, дресирував. Не знаю, як я тепер засну? — Він з перших днів спав зі мною.

Вася стиснув зуби.

— Дівчина нас потім кинула, так, Харлею? І залишились ми вдвох.

У ветлікарні доктора не було на місці. Жінка на рецепції довго дзвонила йому на мобільний. Вася та Саша нервували.

Нарешті, похилий доброзичливий чоловік відчинив вхідні двері та привітався.

— Таак, що трапилось? Хто образив цього гарного песика?

Він накинув халат, Харлея перенесли до кабінету.

— Гарний пес, сильний, — примовляв він, оглядаючи.

— Скажіть, він буде жити? Хай навіть його паралізує, я не згоден присипляти! — Вася схопився руками за голову.

Ветеринар зробив укол і одним різким рухом вставив хребет. Собака смикнувся й залаяв.

— Жити буде, — сказав він. — Внутрішні органи не пошкоджені, задні лапи чутливі. Через декілька днів прийде до норми й знову ганятиме.

Вася зрадів, як дитина. Сашко вперше побачив його посмішку: широку та щиру, зверху губа високо оголила ясна. Він покликав Сашу випити з ним чарочку коньяку за знайомство й за здоров'я Харлея. Планів у Саші на вечір все одно не було. І він згодився.

Вася працював у тату-салоні недалеко від парку, де вигулював собаку. Він був майстером-татуювальником. Займався цим уже шість років. Учився, як і Саша, на графічного дизайнера, але на останньому курсі, коли зробив собі перше татуювання, раптом захопився символічним смислом малюнків на тілі. Купив машинку — і понеслось!

Приміщення салону було нове, просторе, з нещодавним ремонтом, на стінах висіли ескізи в рамках і полиці з жовтувато-білими штучними черепами й африканськими статуетками. У кутку кімнати була декорована цеглою і підсвічена синім неоновим світлом барна стійка. Вася обережно поклав на підстилку собаку, помив руки й дістав з-під стійки стакани й пляшку п'ятизіркового коньяку.

Коли коньяк було розлито по чарках, вони цокнулись.

— За вірність.

Саша мовчки випив. Вася одразу ж налив другу .

— Знаєш, я вважаю, що вірність — це найголовніше. Немає смислу ні в дружбі, ні у відносинах, якщо немає вірності. Навіть собака тоді краще за людей. Якщо ти щось обіцяв — будь вірним до кінця. Інакше все життя брехня, і ніхто нікому не потрібен. Можливо, я ідеаліст, — він зробив паузу, щоб налити по третій. Сашко відмовився. — Але я вважаю, що навіть стосовно батьківщини потрібно бути вірним. Мені декілька разів пропонували переїхати в Європу й працювати в салонах там. Але я відмовлявся. Не те щоб я ура-патріот, але там усе якесь чуже, а тут — своє, рідне. А я рідне не зраджу. Не вмію продавати, бо совість мене загризе..