Читать «Бандерівка» онлайн - страница 3

* * *

У п'ятницю о шостій вечора Богдана вирішила стрибнути з парашутом. Бажання прийшло несподіванно. Вона пила каву в їдальні у себе на роботі та балакала з одним із редакторів. Він розповідав їй історію зйомки якогось американського фільма. В одній із сцен герой мав впасти з величезної висоти. Каскадером був досвідчений бейсджампер. Він стрибав із літака, його знімали у вільному падінні, і, тільки наблизившись до землі на критичну відстань, він розкривав парашут. Час, коли потрібно було смикати за кільце, йому повідомляли по рації. Але виникли проблеми зі зв'язком, і каскадер з висоти дві тисячі метрів врізався в землю. На щастя, впав він у замет. Зламав хребет і декілька ребер, але залишився живим. Проте епізод було знято й він увійшов у фінальний варіант стрічка.

— А про що був фільм?

— Про війну.

— Люблю старі книжки про війну, — сказала Богдана.

Розповідь про шалений політ настільки захопила Богдану, що вона одразу ж знайшла контакти аеродрому “Чайка”, зателефонувала та домовилась про стрибок. “Я хочу пережити це відчуття вільного падіння”, — зрозуміла вона.

Після декількох днів підготовки вона приїхала на поле в приємному збудженні. Солодко тягнуло в животі, руки й ноги були немов на шарнірах. “Хочу співати й літати, літати й співати!” Богдана бігала по майданчику, кружляла інших дівчат, робила гімнастичні вправи.

— Гей! Скоро ми будемо серед хмар! Будемо літати, як птахи! Камон! — сміялася вона.

Погода була неспокійна. Час від часу набігали хмарки, і задував вітер . В очах інструктора відображалися сумнів і тривога. Він довго оглядав спорядження й парашути, надавав останні вказівки й чекав, поки хмарини остаточно сховаються за обрій.

Богдана стрибнула легко, без сумнівів, з веселим гиканням. Небо підхопило її своєю невагомістю. Знизу відкрились зелені поля, луки, чорне місто далеко праворуч. Богдані здалося, що вона зависла в просторі, і тільки потім відчула швидкість, з якою летіла вниз. Вона відкрила рот, щоб закричати, але задихнулась від вітру. Страху не було, тільки шалено калатало серце, і кров начебто зупинилась й згорнулась у жилах. Богдана відкладала час відкриття парашута до останнього. Літати, як пташка! Нічим не зв'язана, тільки вона й світ! Земля наближалась, її розкинуті руки хотіли обійняти цю планету. Богдана любила людей, ніколи вона не бажала нікому зла. ЇЇ життя було світлим і ясним, прозорим, як повітря, в якому вона зараз витала. Вона належала до тих небагатьох людей, яким вдалося на довгі роки зберегти дитячу радість, щирість і безпосередність. Богдана розкрила свій парашут пізно, його потягнуло вітром, тож удар об землю був сильним. ЇЇ довгі тонкі кістки не витримали. Богдана зламала ногу. Вона чула, як хруснула кістка, і одразу ж несподіваний біль пронизав її до самої маківки. Вона лежала під ясним небом з рідкими білими хмаринками й намагалась не рухатись. Різнокольорові парашути повільно спускалися десь далеко від неї. Мокра від ранкової роси трава лізла в обличчя. Дикий біль пульсував, здавалось, у всьому тілі. Богдана стискала зуби, щоб не стогнати. “Глубокий вдих, видих! Треба чимось відволікти себе”. Богдана уявила, що вона поранений на війні солдат. Вона виконувала воєнне завдання, і її підстрелили. Та ось тепер, як у книжках про Велику Вітчизняну війну, стікаючи кров'ю, вона лежить на холодній землі і їй залишається тільки чекати, поки по неї прийдуть. Вона була спокійна, тому що знала, що прийдуть за нею свої. “Як це — хотіти вбити ворога? — думала вона. — А якби він підійшов зараз і націлив на мене зброю? Але як можна хотіти смерті, коли таке яскраве сонце і така запашна весняна трава? Як цивілізоване людство могло бути так засліплено, щоб розв’язувати світові війни? Сімдесят років назад на цій землі проливалася кров... Я б ось так лежала і мені так само було б боляче. Але маячня, яка ж все-таки маячня!”