Читать «Бандерівка» онлайн - страница 47

Перед сном вони дивилися телевізор. Спеціально російські канали, де повторювали одне й те ж: злочинна хунта захопила владу в Києві, бандерівці лютують в країні, нацистською свастикою розмальовані всі стіни в столиці. Кореспонденти брали інтерв'ю у жінок, які розповідали, що своїми очима бачили, як по-звірячому зарізали москаля. Телеведучий погрожував перетворити Америку на радіоактивний попіл.

Саша встав і мовчки вимкнув телевізор. Його фізично нудило.

— Будь ласка! Давай подивимося ще! — попросила Богдана.

— Побережи свої нерви. Від цього можна збожеволіти.

Вони випили теплого чаю.

— Якби Вася знав, як зрештою все інтерпретують, — Богдана заплакала.

Україна програла інформаційну війну. На жаль, це факт.

Вночі Богдана здригалася уві сні. Кожні п'ятнадцять-двадцять секунд її тілом пробігала судома. Саша не міг заснути. Він лежав і рахував секунди між її здриганнями.

* * *

— Борис, привіт! А ви ще влаштовуєте зустрічі по середах? — Богдана не бачилася з Борисом і Свєтою з січня.

— Ні, але ви можете прийти, — голос у трубці пролунав глухо.

— Добре, тоді ми заскочимо ввечері до вас!

— Ну не до вас, а до мене, — відповів він у той момент, коли Богдана вже натискала відбій.

«Що він мав на увазі? — подумала вона, — Свєтка кудись поїхала?» Але телефонувати знову не стала.

Увечері Борис відкрив не відразу. Довелося набирати його на мобільний телефон. Почувся шерех, гуркіт, довге копирсання, і двері відчинилися. Борис стояв в отворі скуйовджений, мружився, мовби тільки-но прокинувся. На оці все ще лежала пов'язка.

— Привіт, брате! Чого не відкриваєш так довго? Спав чи що?

— Намагався трохи прибратися, у мене тут гармидер, — на Сашу й Богдану війнуло алкоголем.

У квартирі дійсно було брудно. В очі кидався товстий шар пилюки, вона була на підлозі, на полицях, комп'ютері, телевізорі; під ногами рипів пісок, занесений черевиками з вулиці; абияк валявся одяг. Навіть картини на стіні, здавалося, висіли криво. На кухні з мийки стирчав немитий посуд, ніби страшний монстр намагався виповзти з каналізації. Все це виглядало гнітюче.

— А де Свєта? — запитала Богдана.

Борис відкрив кватирку й запалив.

— Пішла, — він спробував узяти жартівливий тон. — Кинула мене, обізвала дибілом й ідіотом. І більше тут не-жи-ве.

Під час довгої незручної паузи Борису знову стало важко дихати і засвербіло в районі перенісся. Він зібрав усі сили, щоб стриматися.

— Але чому? — розгублено промовила Богдана.

Сашко розумів, що відбувається, ще менше. Він пам'ятав, що два місяці тому намагався піти Борис, навіть зібрав свої речі. Але Свєта його тоді втримала.

— Чому? — Борис глибоко затягнувся. — Через політичні розбіжності. Ха! Поїхала додому в Крим змінювати український паспорт на російський. Тепер вона росіянка! А я їй сказав, що ненавиджу Путіна за те, що він зробив з нашою країною. Всією душею ненавиджу його, загарбника, Гітлера, тепер ще й за те, що зруйнував мою сім'ю.

На останній фразі голос його здригнувся, і він закрив очі руками.

— Боре! — Богдана торкнула його за плече. — та це дурниці якісь. Я їй зараз зателефоную і все владнаю! Це ви спалахнули, напевно! Почекай дві хвилинки — зараз усе буде нормально!