Читать «Бандерівка» онлайн - страница 48

Вона дістала з кишені телефон і почала набирати номер.

— Богдано, не треба! — Борис схопив її за руку. — Ти не розумієш! Ми не можемо спілкуватися, ми не можемо жити разом! Я скаженію від кожної її фрази про Україну і Майдан, а вона біситься, коли тільки бачить мене!

— Так не розмовляйте про це!

— Це неможливо. Розумієш, навіть коли мовчимо, воно ж усередині вирує. Дивиться на мене, стиснувши губи, а в очах ненависть. Я аж боюся її в такі моменти. Нібито мене вбити готова!

— Богдано, давай краще чайник поставимо. Боре, кава є? — коли Богдана відвернулася, Сашко міцно обійняв брата.

Феномен громадянської війни незрозумілий з точки зору законів життя.

Чому люди, які люблять, раптово починають ненавидіти один одного з-за Путіна, Януковича, Бандери — персон далеких від них, що не мають до їхнього особистого життя ніякого відношення? Сім'я щасливо живе своєю маленькою ячейкою, а потім — бах! — і довести провину або невинність політика набагато важливіше за власне щастя. Адже це йде всупереч людській природі, здоровому егоїзму, не кажучи вже про почуття любові і дружби.

Вони сиділи на кухні в густих сутінках. Кава парувала в чашках, але апетиту не було. Борис дістав пляшку віскі і налив собі, розбавив колою. Розмовляти було важко, намагалися перейти на роботу, друзів, але нічого не виходило. Борис не міг забути, що дружина пішла від нього, що він самотній і нещасний. Образа душила його.

— Чому Росія привласнила собі право лізти в чужі справи, в чужу країну своїми загребущими руками? Прийшли в наш дім зі зброєю, а потім називають себе братами! Відібрали у нас наші землі і ще назвали фашистами! Та це у них фашистський режим, ненавидять усіх: євреїв, українців, кавказців, американців. Права слова немає, незалежної преси майже немає, мітинги проводити не можна, референдуми тут же після Криму заборонили, навіть за інтернет-дискусії вже садять! У них нацистів у країні набагато більше, ніж у нас! Знову Росія розв'язала холодну війну з усім світом. Америка їх хоче захопити! Вічний міф, щоб виправдати свою агресію.

— У Росії всі ми виросли на ідеї змови Америки проти нас.

— Сашко, ти ж розумієш, що я не проти росіян? Я проти ідеологів, які нав'язали їм все це, проти уряду, який прикриваючись оманою, нападає на сусідні країни. А звичайні люди винні тільки в тому, що дивляться телевізор і вірять усьому, що там говорять. Та просто не знають вони іншого життя, не знають свободи. Стабільність їм дали, “вошиву” дешевеньку стабільність! Ватники!

Борис вилаявся відомою матірною кричалкою про Путіна.

Богдана кивала головою, їй прийшла в голову якась ідея.

— Нам потрібно висловити нашу думку, — збуджено промовила вона. — Донести до світової громадськості! Давайте підемо під російське посольство. Я напишу плакати! Наприклад, «Любимо росіян, ненавидимо Путіна» або «краще подбай про Росію». Абсолютно мирний мітинг, Саш! Ти, до речі, можеш вийти з плакатом «Путін, я росіянин, захисти мене від себе!»