Читать «Бандерівка» онлайн - страница 16

Він розправив плечі, підійшов до стійки й налив собі абсенту. Богдана, обійнявшись з Харлеєм, дрімала в кріслі. Довгий український день доходив до кінця .

* * *

У місті різко почалося літо. Тридцятиградусна спека не давала змоги ні спати, ні працювати дужче ніж найбожевільніша закоханість. У квартирі Богдани не було кондиціонера. Вікна її кімнати виходили на східну сторону, і вранці вона прокидалася рано, без сил і вся вкрита потом. Тіло було ватним, ніби вона заснула на осонні та з нею ось-ось трапиться сонячний удар. Підняти таке тіло з кроваті та ще й зі зламаною ногою коштувало зусиль. Але Богдана була не якийсь там слабак! Вона гучно вмикала музику й прямувала у ванну, де намагалась хоч якось охолонути розтираючи себе холодною водою. Потім Богдана брала чашку з гарячою швидкорозчинною кави й кульгала на балкон. Там її зустрічали дзвінким співом непомітні у листях пташки.

− Свєтка, я б ще раз із парашутом стрибнула, не роздумуючи! Якийсь у мене знову “літальний” настрій.

− Ти мені краще скажи чи почав Саша залицятись до тебе? — відповіла по телефону практична Свєта.

− Почав-почав, — Богдана засміялась. — Поки обережненько так, навколо дома кружляємо.

− А то він Борису моєму вже всі вуха протуркав , як ти йому подобаєшся!

− Та невже? — Богдані стало дуже весело.

− Ага, питав твою адресу. Я думала, що букет квітів надішле.

− Ні, ми сьогодні гуляти з ним ідемо.

− Він тобі хоч трохи сподобався?

Богдана задумалась. Тепер вона ясно уявила його трохи сором'язливе обличчя. Відчула, як він дивиться вглиб неї своїми блакитними очима. Цей погляд був, ніби спокійне ясне небо. Іноді так ідеш містом, все кругом мерехтить, метушиться, але, піднявши голову догори, раптом завмираєш причарований простотою і нескінченністю.

— Навіть дуже, — відповіла вона.

Вони знову гуляли. У шортах і майці їм все одно було спекотно. Вони пили холодну воду й обливали нею один одного. Їли полуничне й лимонне морозиво, від якого зводило холодом зуби. Плечі та обличчя в них поступово покривались засмагою, а волосся вигорало. Білі зуби блищали на сонці, як у голлівудських акторів. Вони робили селфі разом і тут же викладали в Інстаграм. Вони були однією з юних щасливих парочок, які літом заповнюють київські сквери та вулички.

У своїх прогулянках вони набрели на доглянутий парк. Від чітких зелених галявин пахло свіжоскошеною травою.

− Я раніше тут не був. Що це?

− Це новий меморіал жертвам Голодомору.

Саша з Богданою пройшлись алеєю до скульптури маленької дівчинки, що притискала до грудей колоски пшениці.

− За три колоски з колгоспних земель людей засуджували до розстрілу або саджали на десять років. Декілька мільйонів людей вмерло від голоду в Україні у тридцять другому — тридцять третьому роках. Знаєш про це?

− Щось трохи пригадую зі школи.

− Сталін вивозив з України все продовольство, робив запаси в Москві, експортував. Кажуть, там гори пшениці загнивали у засіках, — продовжувала Богдана. — А тут жінки варили одного зі своїх дітей, для того щоб прогодувати інших. Я бачила фотографії того періода, де люди прямо на вулицях лежали вмираючи. Дуже страшні картини. Не хотіла б я жити тоді. Верховна Рада визнала Голодомор геноцидом українського народу.