Читать «Бандерівка» онлайн - страница 14

Вона протягнула до собаки руки. Але пес дивився на неї з підозрою.

— Ну ж бо! Я тебе не ображу!

— Ось так все і починається, — посміхнувся Вася.

Тим часом лабрадор підійшов до Богдани й почав обнюхувати її долоні. Богдана виглядала надто крихкою і беззахисною поряд з великим собакою. Важкі м'які лапи лягли їй на коліна. Вона занурилась у шерсть тоненькими пальчиками. Дівчина й собака дивились один одному в очі. Харлей все ще намагався протидіяти, виглядати серйозним. Але вже було пізно.

— Три дні сумний лежав, не вставав. Я навіть почав турбуватися, — сказав Вася. — Думав викликати іншого ветеринара. Почав хвилюватися, що все вже, давай, до побачення. Але, вранці якось прокидаюсь, а він стоїть у стійки й піцу мою вчорашню доїдає. Одужав!

— Та це я йому джину налив. Ти ж лікувати ні хріна не вмієш! — вставив Костя.

— Усе, бевзень , з цього дня до собаки мого більше не підійдеш!

— Побачимо ще, хто до кого бігти буде!

Костя оголив великі зуби.

— Я взагалі-то не бармен тут, — сказав він Богдані. — Малюю ескізи для цього грубіяна. А так займаюсь одежею: прінти для футболок, дизайнерські речі, сумки.

— Як цікаво! А де можна роздивитись?

— Так, у нас є сайт, — Костя дістав з кішені телефон і відкрив фотографії.

Долоні Богдани були теплими й приємно пахли, Харлей облизував їх кожного разу, як вони вертались від його вуха назад до носу. І Костю, і Васю, і собаку, здавалось, об'єднувало одне: великі й суворі на вигляд, вони були м'якими зсередини і швидко відкликались на посмішку.

У салон зайшли люди і, звикаючи до півтемряви після яскравого сонця, довго вдивлялися вглиб студії.

— Вам допомогти? — запитав Костя низьким голосом.

— Так, хотіли б подивитись ескізи татуювань.

Костя неохоче відійшов до них.

— Ти вже придумала, що хочеш набити? — запитав Саша.

— Зграю птахів, що летить, на лопатці.

— Вась, у тебе вийде таке?

— Старий, у мене є права й ліва рука та сіра речовина між ними. З цим я можу зробити все, що завгодно. Я можу набити цвяхом і кульковою ручкою. Якщо ти, звісно, зважишся на такі експерименти, — усміхнувся Вася, показавши свої великі чорні від малюнків руки.

Коли приготували інструменти, та місце, Богдана сіла в крісло. Вона посміхнулась і оголила своє худеньке плічко. У неї була світла шкіра з оливковим відтінком, гострі лопатки зухвало випирали. Саша відчув себе незатишно. Його охопило дивне хвилювання, якийсь легкий сум, щось тиснуло йому біля серця. І він зрозумів, що це була ніжність. Зворушлива ніжність до тендітної дівчини.

Костя повернувся і вмостився поряд в глибоке крісло.

— Ледь позбувся цих людей, — сказав він. — Спочатку про ескізи питали, а потім такі кажуть: “У тебе спортивна зовнішність, до якого спортзалу ходиш, давай займатись з нами, бла-бла-бла”.

— Ну це або з гей-параду вчорашнього або в тітушки тебе завербувати хотіли, — зареготав Вася.

— У кого? — перепитав Саша.

— Днями прославився один спортсмен Вадік Тітушко, не чув?

Саша мотнув головою.

— Спортом не дуже цікавлюсь.