Читать «Бандерівка» онлайн - страница 13
Татьяна Лебедева
— Вкрай рідко. Переважно чай.
Вже смеркло, коли вони дісталися будинку в якому вона мешкала. Біля під'їзду знову пахло бузком. Настав час прощатися.
— Ти так і не покатав мене, пройдисвіт!
— Стрибай-но! — Він повернувся до неї спиною.
— А милиці?
— Кидай! Потім заберу!
І він побіг з нею вверх сходами.
— Забув, який поверх?
— Шістнадцятий!
— Тут усього шість.
— Тоді третій.
Його серце калатало часто й гучно, пульсуючи у вухах, опановуючи його солодкою знемогою.
* * *
Суботній ранок дуже повільно заповнював вулиці людьми. Місто відпочивало з південною безтурботністю, простираючи свої площі й проспекти до травневого сонця. Такої миті Київ здавався провінційним. Трамвай повільно плинув поміж подекуди розкиданих яскраво-зелених лип та видзвонюючи під'їжджав до наступної зупинки. Дорога навколо рейок розбилась після незліченних підборів, туфель, чоботів, черевиків, і тепер колишній асфальт, являв собою сіро-жовтий пісок, додаючи ще більше згадок про південь і море. Сонячні зайчики виблискували на припухлих обличчях киянок без макіяжу. Кондуктор голосно повідомляв назви зупинок. Саша їхав Подолом — одним із найстаріших районів міста. Богдана весело й легко випурхнула з під'їзду, незважаючи на зламану ногу. Гіпс у неї був розмальований широкими штрихами масляних фарб. Яскраві жовті, червоні, сині закарлючки, як на плакатах авангардистів, миттю розвіяли млявий настрій.
— Несу мистецтво в маси , — посміхнулась Богдана.
Вони сіли в маршрутку та вже за двадцять хвилин були біля салону Blackhouse. У напів-підвальном приміщенні не було вікон і працював кондиціонер. Літній ранок не потрапляв сюди. Тут завжди панувала напівтемрява й прохолода.
Сьогодні в салоні Вася був не один. За стійкою стояв високий брутальний брюнет у чорній майці. Він робив коктейлі.
— Привіт, старий! — крикнув Вася.
Саша зрозумів, що це було призначено йому.
— Привіт! — відгукнувся він, пропускаючи Богдану вперед. — Дивись, яка клієнтка завітала до тебе!
— Дуже добре! Випийте поки що-небудь, я зараз підійду.
— Костя, — назвався парубок за стійкою.
— Саша і ...
— Богдана, — випередила вона його й протягнула для привітання руку.
Костя потиснув її.
— Редбул, абсент? Дівчині можу запропонувати кави.
— О, яка у вас крута кавоварка! — вигукнула Богдана. — А лате зробити можеш?
— Професійна італійська, — усміхнувся Костя. — Звісно, можу. Кращу каву для неї купляємо.
Підійшов Вася.
— А ти спробуй мій абсент! — він привітався за руку з Сашком. — Сам робив!
Він налив по п'ятдесят. Саша обережно випив.
— Харлею, йди-но подивись, хто прийшов! — Вася присвиснув. На голос з глибини приміщення важкою ходою до них попрямував великий бежевий собака з блискучою шерстю. Він оглянув усіх присутніх розумними очима й зупинився на Саші. Невже згадав?
— Так-так, йди привітайся! — кивнув йому Вася.
Харлей сів перед Сашею і протягнув йому лапу.
— Все розуміє?
— Ще б пак!
— Він вже одужав? Який гарний! Сподіваюсь, ми потоваришуємо, бачиш, я така ж поранена, як і ти, — Богдана показала ретріверу свою загіпсовану ногу.