Читать «Бандерівка» онлайн - страница 12

Саша прийшов у гості з авоською апельсинів та солодощів.

— Не треба було! Ти що! У мене тут все є! — прокричала Богдана замість привітання.

— Дівчина-сирена! Та не та, що заманює солодким голосом моряків.

— Ха-ха, я скоріш випроваджу, ніж заманю!

— Ну я ж і кажу.

Богдана кинула з собою в сумку солодощі, і вони спустились ліфтом на перший поверх.

— Тобі допомогти?

— Ні, у мене є милиці, два моїх вірних друга й рятівника на найближчий час. Якщо все у нас затягнеться, то я можу в них ще й закохатись! У двох одночасно.

Це були перші теплі вечори. Весна в цьому році примусила на себе чекати. У кінці березня раптово розігралася завірюха, і за ніч місто замело снігом на метр. Аномальні лютневі морози тримались до середини квітня. На травневі свята все ще можна було побачити десь у тіні дерев або під стінами будинків замети снігу, що не розтали . А тепер, нарешті, було тепло.

Сонце потихеньку сідало, його золоті відблиски сковзали по висотках і верхівках дерев, а денна млосність ніяк не розчинялась у вечірній прохолоді. Вони повільно йшли уздовж будинків. Богдана була в легкій шифоновій сукні з етнічним малюнком і трикотажній кофтинці. Вона здавалась такою тоненькою й легкою, що, що якби не загіпсована нога, її підхопив би та й поніс найменший вітерець. Саша непомітно милувався її довгими руками та ногами. Раптово маленька собачка загавкала на них і одразу ж відскочила під ноги своїй хазяйці. Дівчина цикнула на неї та посміхнулась Богдані й Саші.

— Гей, малюк, камон! Іди сюди! — Богдана протягнула руки до шпіца. — Такий смішний, як китайська м'яка іграшка!

— Я нещодавно познайомився з лабрадором-ретрівером. На нього стрибнув хлопчик з дерева, довелось везти його в лікарню. Лабрадора, звісно, — і Саша знову розповів історію про татуювальника і його собаку, яка трапилась з ним на вихідних.

— Я хочу татуювання! І ретрівера хочу побачити, — схаменулась Богдана.

— Я відвезу тебе до нього, коли гіпс знімуть.

— Потім знову часу не вистачить! Зараз потрібно!

— Терпіння , одже, не твій коник ... зрозуміло!

— Я взагалі намагаюсь нічого не відкладати. Нащо? Все одно станеться не так, як ми плануємо. Можливо, через півроку-рік все довкола зміниться так, що й впізнати не можна буде. Якщо я, звісно, не розіб'юся, стрибаючи з мотузкою з моста. Я люблю отримувати емоції. А емоції — це тут і зараз.

Саша тільки усміхнувся.

— Твоя улюблена погода? — запитав він.

— Сонце з дощем.

— Улюблений напій?

— Кава. Ми граємо в бліц-опитування?

— А чому б не дізнатись більше один про одного?

— Отже твій улюблений фільм?

— Можливо, — трохи поміркувавши, він відповів, — “Список Шиндлера”. А твій?

— “Доні Дарко”.

— Дивно. Хочу тобі сказати, що ми з тобою повні протилежності!

— Ха! І тобі для цього знадобився бліц? Я це зрозуміла відразу після першої нашої зустрічі. Отже, ти взагалі не вживаєш каву?