Читать «Бандерівка» онлайн - страница 11

У середу ввечері до Богдани навідалася її начальниця. Богдана тільки встигла провести її на кухню, як побачила через вікно того самого парубка з Росії. Він проходив повз її улюбленої лави під липою. Ішов не дивлячись у сторони, тримав руки в кішенях . Тепер він їй здався не худим, а дуже струнким. Богдана уперлась руками у підвіконня і витягнула шию, щоб краще роздивитись його за довгими гілками каштана. Він був одягнутий у вузькі штани й темну футболку. Світла маківка виблискувала золотом в променях призахідного сонця. .

— Якогось знайомого побачила?

— Та так, брат мого друга.

Вона востаннє кинула оком йому вслід . Він йшов упевненою ходою, спина у нього була рівна та розслаблена. Цікаво, яким вітром його сюди занесло? — думала Богдана. — Що він може робити в моєму районі? Вона знала, що сподобалась йому при першій зустрічі. Дівчата це відчувають, як хижаки здобич. І тепер, розмовляючи з начальницею, Богдана думала тільки про те, чи була його поява тут збігом обставин чи все ж таки він прийшов сюди не випадково?

Богдана знову повернулась до цих думок перед сном. Чомусь цей хлопець не йшов з її голови й думати про нього було приємно. Вона намагалась уявити в пам'яті його обличчя, але все розсіювалось і поставало розрізненим. Вона добре пам'ятала його очі, погляд, неначе знову дивилася на його усмішку, губи та зуби. Однак ніяк не могла цілком домалювати його образ. . Трохи помучивши себе цим заняттям, Богдана зрозуміла, що їй необхідно просто знову його побачити. .

Наступного дня, змішавши на білому полотні зелену й блакитну фарби — майбутнє гірське озеро, — вона зупинилась і взяла телефон.

— Хей, привіт! — весело прокричала вона в слухавку.

— Привіт, — відповів їй Саша тихо.

— Ти уявляєш, я ногу зламала!

— Я знаю, — він усміхнувся.

— Ах так, це Богдана, — схопилася вона і розсміялась. — Ми познайомились минулого тижня у Свєти й Борі.

— Я впізнав голос. Таких галасливих ще не зустрічав.

— Я тепер як Баба Яга, кістяна нога, — продовжувала вона. — Пересуваюсь не більш ніж на п’ятнадцять метрів.

— Можу покатати тебе навколо дома на візку з супермаркету.

— Усе, домовились! Чекаю свій лімузин увечері!

Сьогодні їй вдалось намалювати рожевого фламінго, який стояв на одній нозі у воді. Щоправда, він був не зовсім схожий на птаха, швидше, на пухнасту рожеву “двійку” в зошиті, де контрольну залило фарбами. Але Богдана була задоволена. Вона поставила картину підсихати на вікно, і кожного разу, проходячи повз, дивилась на неї, нібито бачила вперше.

Саша подзвонив о пів на восьму. Богдана саме розчісувала перед дзеркалом своє довге темне волосся. Їй було важко мити його,стоячи на одній нозі, схилившись над ванною. “Ох, як накачаю за півтора місяці ногу, то вона стане вдвоє ширше забинтованої каліки”, — сміялась вона. Ще шкіра під гіпсом несамовито свербіла, Богдана прилаштувала маленький довгий тонкий пензлик, який просувала у вузький проміжок між ногою та шиною і там ворушила ним. Свербіж не припинявся, але було приємно. Зараз цим пензликом вона заколола волосся в об'ємний пучок на маківці, як справжня художниця.