Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 7

- Мамуню, Крістер і Гунілла теж хочуть горохової юшки й млинців.

Але привести на обід зовсім незнайомого товстого чоловічка, який до того ж поламав парову машину й наробив плям на книжковій полиці, так просто не можна. [277]

Але ж Карлсон ось заявив, що дуже любить смачні тюфтельки. Отже, треба конче дістати їх, а то він образиться й не захоче більше прилітати до Малого. О, скільки тепер залежало від маминих тюфтельок!

- Почекай хвильку,- мовив Малий,- я побіжу до кухні по тюфтельки.

Карлсон задоволено кивнув головою.

- Чудово! - вигукнув він.- Чудово! Тільки мерщій біжи! Адже картинами не наїсися.

Малий помчав до кухні. Там біля плити стояла мама в картатому фартусі і смажила смачні-пресмачні тюфтельки в підливі.

Мама підтрушувала над полум'ям велику сковороду, а в ній було повно-повнісінько чудових підсмажених кульок із м'яса.

- Це ти, Малий? - сказала вона.- Скоро будемо обідати!

- Мамо, можна мені взяти в тарілку кілька тюфтельок і понести до своєї кімнати? - попросив Малий як-найніжнішим голосом.

- Зараз, синку, ми сядемо до столу,- відповіла мама.

- Я знаю, але все одно дайте... Після обіду я вам поясню, навіщо вони мені.

- Ну добре, візьми.

І мама поклала на тарілочку шість тюфтельок.

О, як вони смачно пахли! І які були гарні, рум'яні - саме такі, як і треба.

Малий обережно взяв тарілочку обома руками, поспішився до своєї кімнати й вигукнув, відчиняючи двері:

- Ось я, Карлсоне!

Та Карлсон кудись зник. Малий стояв з тюфтельками і не знав, що йому робити. Карлсона ніде не було видно. Малий був страх який розчарований, все відразу стало йому таке нудне. [78]

- Він полетів,- сказав Малий сам до себе.- Полетів...

Аж нараз...

- Пік! - почулося звідкись.- Пік!

Малий оглянувся довкола. На його ліжку майже в ногах щось невеличке ворушилося під ковдрою і пищало:

- Пік! Пік!

За мить з-під ковдри визирнуло лукаве Карлсонове обличчя.

- Ха-ха-ха! - засміявся він.- Ти сказав: «Він полетів»! «Він полетів»,- ха-ха-ха! А я зовсім не полетів.

Я просто сховався.

Тут Карлсон побачив тюфтельки і миттю крутнув ґудзика на животі. Моторчик загув, і Карлсон плавно залетів з ліжка просто до тарілочки. Він на льоту схопив тюфтельку, піднявся під стелю і вдоволено закружляв навколо лампи. [279]

- Смачні,- сказав він.- Страх які смачні! Навіті важко повірити, що їх смажив не найкращий у світі кухар. Але це правда, нічого не скажеш,- додав Карлсоц Він знову шугнув униз до тарілочки й схопив ще одну тюфтельку.

Тієї миті з кухні почувся мамин голос:

- Малий, зараз будемо обідати, швиденько мий ру. ки й ходи!

- Мені треба йти,- сказав Малий Карлсонові й поставив тарілочку додолу.- Та я скоро повернусь. Обіцяй, що ти почекаєш на мене.

- Добре, але що я робитиму, поки тебе не буде? - спитав Карлсон. Він шугнув униз і приземлився біля Малого.- Мені ж треба якоїсь розваги. В тебе немає ще одної парової машини?

- Ні,- відповів Малий,- машини немає, але ти можеш погратися моїми кубиками.

- Давай їх сюди! - звелів Карлсон.

Малий дістав із шафки, де він тримав свої іграшки, будівельну коробку. То була справді чудова будівельна коробка - з деталями найрізноманітнішої форми. З них можна було спорудити що завгодно.