Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 8

- Ось маєш,- мовив він.- 3 цього можна зробити й машину, й кран, і все, що хочеш...

- Невже найкращий у світі будівельник не знає, що можна з цього спорудити, а що ні? - перебив його Карлсон.

Він запхнув до рота ще одну тюфтельку і заходився біля коробки з кубиками.

- Побачимо, побачимо,- сказав він і висипав усі кубики з коробки на підлогу.

Малому треба було вже йти, хоч він залюбки лишився б подивитися на роботу найкращого в світі будівельника.

У дверях Малий ще раз оглянувся на Карлсона й [280] добачив, що той сидить на підлозі біля купи деталей і задоволено мугикає собі під ніс:

Гей, який я спритний!

Гей, який розумний!

І якраз, якраз до міри затовстий!

З останніми словами пісеньки він проковтнув четверту тюфтельку.

Коли Малий зайшов до вітальні, мама, тато, Боссе й Бетан уже сиділи біля столу. Малий швиденько вмостився на своє місце й пов'язав серветку.

- Пообіцяйте мені щось, мамо. І ви теж, тату,- попросив він.

- Що ж я маю тобі пообіцяти? - спитала мама.

- Спочатку пообіцяйте,- наполягав Малий.

Тато не хотів на таке пристати й відразу сказав:

- А як ти знов захочеш, щоб я пообіцяв тобі купити собаку?

- Ні, не собаку,- відповів Малий.- Хоч собаку ви мені теж можете пообіцяти. Ні, це зовсім інше і зовсім не страшне. Обіцяйте, що ви пообіцяєте!

- Ну, гаразд, обіцяємо,- погодилась мама.

- Ага, отже, ви пообіцяли не лаяти Карлсона, що живе на даху, за парову машину! - радісно сказав Малий.

- Цікаво,- поглузувала Бетан,- як би вони могли полаяти Карлсона за парову машину, коли вони ніколи його не побачать?

- Ні, побачать! - переможно заявив Малий.- Сьогодні ж після обіду. Бо Карлсон сидить у моїй кімнаті.

- Ой, я зараз удавлюся! - вигукнув Боссе.- Карлсон сидить у твоїй кімнаті?

- Уяви собі, що сидить! [281]

Це справді була урочиста хвилина для Малого. Якби тільки вони швидше обідали, тоді побачать! Мама усміхнулася.

- Нам було б дуже приємно познайомитися з Карлсоном,- сказала вона.

- Карлсон теж так вважає,- заявив Малий.

Ось уже всі допили компот. Ось уже мама підвелася з-за столу. Настала хвилина, що її так чекав Малий.

- Ходіть усі,- попросив він.

- Нас і просити не треба,- мовила Бетан.- Я не заспокоюся, поки не побачу твого Карлсона.

Малий ішов попереду.

- Тільки пам'ятайте, що ви обіцяли,- нагадав він, перш ніж відчинити двері.- Ні слова про парову машину!

Він натиснув на клямку й відчинив двері.

Карлсона в кімнаті не було. Цього разу справді-таки не було. Навіть на ліжку Малого нічого не ворушилося під ковдрою. [282]

Тільки на підлозі здіймалась сяк-так складена з кубиків вежа. Дуже висока і дуже вузька вежа. Хоч Карлсон, звичайно, міг спорудити і кран, і що завгодно, однак він задовольнився тим, що складав кубики один на один, і от вийшла височенна вузька вежа, а нагорі її прикрашало щось, що мало правити за баню. То була кругла тюфтелька.

Карлсон грається в намета