Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 28

- Але виховані люди так не кажуть,- мовив тато.- А ти хіба не хочеш стати вихованою людиною?

- Ні, тату, я хочу стати таким, як ви,- сказав Малий. Мама, Боссе і Бетан зареготали.

Малий не зрозумів, чого вони регочуть, та йому здалося, що сміються з його тата, а цього вже він не міг стерпіти.

- Еге ж, я хочу бути таким, як ви, тату, бо ви дуже гарні,- сказав він, ніжно дивлячись на батька.

- Дякую, синку,- сказав тато.- Але як же це так, що ти не хочеш більше кучерявої капусти?

- Ні, краще вмерти!

- Та вона дуже корисна,- сказала мама.

- Мабуть, що так,- погодився Малий.- Я давно помітив: що їжа несмачніша, то вона корисніша. Хотів би я знати, чому всі ті вітаміни є тільки в тому, що несмачне?

- А ти б, звичайно, хотів, аби вітаміни були в шоколаді та жувальній гумці? - глузливо зауважив Боссе.

- Давно вже ти нічого не казав такого розумного,- відповів йому Малий.

Після обіду Малий пішов до своєї кімнати. Він усім серцем бажав, щоб якнайшвидше прилетів Карлсон. Адже Малому невдовзі доведеться поїхати з міста, тому він хотів тепер частіше зустрічатися з Карлсоном.

Карлсон, певне, вгадав його бажання, бо відразу прилетів, тільки-но Малий визирнув у вікно.

- У тебе сьогодні немає гарячки? - спитав Малий.

- У мене? Гарячки?.. В мене її ніколи не буває! Це тільки вмовляння.

- Ти вмовив себе, що маєш гарячку? - здивувався Малий.

- Ні, я вмовив тебе, що маю гарячку! - відповів [330] Карлсон і задоволено засміявся.- Відгадай, хто найкращий у світі жартівник?

Він ані миті не сидів на місці. Розмовляючи з Малим, він весь час сновигав по кімнаті, обмацував усе, відчиняв дверцята, шухляди і з великою цікавістю оглядав кожну річ.

- Ні, сьогодні в мене немає гарячки. Сьогодні я надзвичайно здоровий і маю бажання трохи погратися.

Малий також був не від того, щоб трохи погратися. Проте насамперед хотів, аби мама, тато, Боссе і Бетан побачили нарешті Карлсона й перестали набридати йому розмовами про те, що Карлсон не існує.

- Почекай мене трошки,- швидко сказав він,- я зараз вернуся.

І він кинувся до вітальні.

Боссе і Бетан, на жаль, щойно кудись пішли, зате хоч мама й тато сиділи у вітальні. Малий схвильовано сказав їм:

- Мамо й тату, ходім зараз же до моєї кімнати! Він не зважувався й згадувати про Карлсона - краще буде, як вони побачать його без попередження.

- А може, ти посидиш із нами? - спитала мама.

- Ні, ви ходіть зі мною. Там ви щось побачите.

Після недовгих переговорів Малому пощастило забрати маму й тата до своєї кімнати. Радий і щасливий, він відчинив навстіж двері - нарешті вони побачать Карлсона

Та ! Малий трохи не заплакав з розчарування. Кімната була порожня, так само, як минулого разу, коли він хотів показати Карлсона.

- То що ми маємо тут побачити? - спитав тато.

- Нічого особливого,- промимрив Малий.

На щастя, тієї миті задзвонив телефон, отож Малому не довелось нічого пояснювати. Тато пішов говорити [331] по телефону, а мама згадала, що залишила в духовці солодкий пиріг, і поспішила до кухні.